Визнання незаконного захоплення Росією територій у Донецьку та Луганську означатиме для диктаторів усього світу, що насильство винагороджується, пише колишній Держсекретар США Майк Помпео у своїй статті для Financial Times.
Надзвичайні зустрічі, які президент Дональд Трамп провів минулого тижня з президентом Росії Володимиром Путіним, президентом України Володимиром Зеленським та ключовими європейськими лідерами, свідчать про його глибоку відданість досягненню тривалого миру після трьох із половиною років кровопролиття — чогось, чого його попередник навіть не прагнув. Президент мобілізує силу Америки, щоб створити коаліцію, необхідну для забезпечення майбутнього України, — саме ту важільну силу, якої боїться Путін.
Як людина, яка сиділа навпроти Путіна за столом переговорів на посаді держсекретаря, я знаю, що він реагує лише на силу. Трамп це розуміє. Його успіх у забезпеченні зобов’язання союзників по НАТО витрачати 5 відсотків на оборону доводить, що такий підхід приносить результати там, де дипломатичні умовності не спрацьовують.
Цей тверезий реалізм буде вирішальним, щоб будь-яка угода щодо завершення війни Росії проти України зберегла суверенітет Києва та стримувала Москву від майбутніх актів агресії.
Путін дав зрозуміти, що хоче, аби Зеленський поступився східними областями Донецька та Луганська як умовою закінчення війни. Це стало б стратегічною катастрофою для України й політично неможливим для її уряду.
Передача Росії контролю над індустріальним серцем України та ключовим оборонним рубежем — за який тисячі українців боролися і загинули — зупинила б відбудову країни й відкрила шлях для завершення російського завоювання.
Ще важливіше: винагородження агресії Путіна територіальними здобутками сигналізувало б кожному диктатору у світі, що насильство окупається. Сусіди Росії в Балтії та інші колишні радянські держави, як-от Молдова, мали б серйозні підстави боятися, що вони можуть стати наступними.
Скажу прямо: досягнення миру, ймовірно, потребуватиме складних компромісів. За умов глухого кута у війні та виснаження українського народу багаторічним кровопролиттям і руйнуванням, Зеленський стоїть перед вибором між подальшими стражданнями та недосконалими рішеннями.
Але існує червона лінія: Україна ніколи не повинна бути змушена визнавати претензії Росії на території, які Москва незаконно захопила й окупувала. Таке визнання легітимізувало б позицію Росії та принесло їй величезну військову й пропагандистську перемогу. А якщо Америка виглядатиме так, ніби вона підтримує російське захоплення земель — не кажучи вже про фактичне визнання будь-яких територіальних претензій, — це буде рівнозначно запрошенню Сі Цзіньпіна силою захопити Тайвань.
Будь-яка мирна угода без надійних гарантій безпеки для України не варта паперу, на якому її написано. Україна вже бачила це раніше: у 1994 році Захід пообіцяв захищати її суверенітет в обмін на відмову від радянської ядерної зброї.
Але гарні слова не дорівнюють діям, що довів Путін, уперше вторгшись в Україну у 2014 році, а потім знову у 2022-му. Насправді він жодного разу не дав зрозуміти, що готовий на значні поступки в ім’я миру, і продемонстрував зневагу до дипломатії, продовжуючи удари по українських цивільних упродовж останніх днів.
Більше того, абсурдна пропозиція Сергія Лаврова про те, що Росія повинна мати ефективне право вето на будь-які заходи безпеки для України, свідчить, що Кремль або вірить, що може залякати Захід, або сподівається на його слабкість.
Поточні обговорення щодо гарантій безпеки є обнадійливими, але без чітких і конкретних зобов’язань — європейських військ на кордонах України й непорушної підтримки США — Україна не зможе прийняти жодну мирну угоду.
Путін має бути переконаний, що будь-яка майбутня агресія викличе рішучу відповідь. У підсумку Трамп повинен залишатися твердим у підтримці європейської «коаліції охочих» і готовим зробити все необхідне у відповідь на будь-які подальші порушення Росією українського суверенітету.
Зеленський має непросте завдання — знайти компроміс, прийнятний для його народу, здійсненний у нинішньому геополітичному контексті й такий, що не дозволить прагненню ідеального завадити досягненню можливого.
Дехто стверджуватиме, що Україна повинна просто прийняти умови Путіна заради миру. Але як людина, яка вела переговори з диктаторами від Пхеньяна до Москви, я знаю: умиротворення лише розпалює їхній апетит; як сказав Черчилль, це схоже на годування крокодила з надією, що тебе з’їдять останнім.
Якщо Америка очолить переговори, які принесуть Путіну перемогу, ми не закінчимо цю війну — ми гарантуємо наступну.