У Європі дедалі помітнішою стає дискусія про те, якою має бути стратегія щодо війни Росії проти України. Якщо частина європейських лідерів і надалі наполягає на максимальному тиску на Москву, Фінляндія та Норвегія дедалі активніше говорять про необхідність прямої дипломатії, участі Європи в переговорах і підготовки майбутньої системи безпеки після завершення війни.
Таку оцінку наводить Responsible Statecraft, аналізуючи останні заяви керівництва Фінляндії та Норвегії.
Автор матеріалу протиставляє дві лінії в європейській дискусії. Одну уособлюють політики, які вважають, що головним інструментом має залишатися тиск на Росію. Іншу — представники Фінляндії та Норвегії, які дедалі частіше говорять про переговори, компроміси та необхідність формувати європейське бачення післявоєнної безпеки.
Осло як майданчик для нового підходу
Одним із сигналів зміни риторики стала зустріч у столиці Норвегії 20 жовтня за участю президента України Володимира Зеленського, прем’єр-міністра Норвегії Йонаса Гара Стьоре та президента Фінляндії Александра Стубба.
Стубб заявив, що саміт став результатом “суттєвого прогресу”, який до цього відбувався непублічно. Стьоре, своєю чергою, наголосив, що Європа має бути “за столом”, якщо йдеться про досягнення тривалого миру.
За оцінкою Responsible Statecraft, ці заяви свідчать, що всередині Європи немає повної єдності щодо того, яким саме шляхом слід рухатися до завершення війни.
Пізніше Стубб і Стьоре провели телефонну розмову з Володимиром Путіним, пояснюючи цей контакт необхідністю прямого діалогу.
“Ми є сусідами Росії. Результат цієї війни матиме прямий вплив на нашу безпеку та на ширшу європейську безпеку. Завершення війни потребує прямих переговорів”, — заявив Стубб після розмови.
Норвегія говорить про післявоєнні відносини з Росією
Норвезький міністр закордонних справ Еспен Барт Ейде також останнім часом використовує риторику, яка відрізняється від жорсткішої позиції частини європейських столиць.
Під час Варшавського безпекового форуму він наголошував, що оскільки саме європейські країни зараз несуть значну частину витрат, пов’язаних із війною, вони мають відігравати більшу роль і в дипломатичних зусиллях для її завершення.
За його словами, мирна угода в перспективі могла б забезпечити існування демократичної та незалежної України, інтегрованої до Європейського Союзу.
В іншому інтерв’ю Ейде заявив, що Європа повинна запропонувати конкретне бачення післявоєнної архітектури безпеки.
“У довгостроковій перспективі нам потрібно повернутися до нормальних відносин із Росією після війни. Якийсь порядок має бути відновлений”, — сказав він.
Автор Responsible Statecraft трактує це як відхід від підходу, за якого майбутня безпека Європи можлива лише після повної “перемоги” над Росією.
Стубб закликає до “реалізму”
Президент Фінляндії Александр Стубб під час виступу в Норвезькому інституті міжнародних відносин представив свій підхід як “ціннісний реалізм”.
За його словами, європейські держави мають залишатися вірними власним цінностям, але водночас уникати ситуації, коли моральна риторика робить саму можливість переговорів практично немислимою.
Стубб закликав зберігати “холодну голову” і застеріг від формування постійної “ментальності війни”, яка, на його думку, ускладнює пошук миру.
Responsible Statecraft розглядає позиції Стубба та Ейде як альтернативу тезі, що зброя сама по собі є шляхом до миру.
Автор вважає, що військового прориву не видно
Окрема частина матеріалу присвячена оцінці ситуації на полі бою.
Автор стверджує, що жодна зі сторін не має достатніх ресурсів для швидкої та вирішальної перемоги, а наступальні операції останнього часу не дали стратегічного прориву.
Водночас ця оцінка є саме позицією автора Responsible Statecraft, а не узгодженим висновком усіх сторін війни.
У матеріалі зазначається, що Росія стикається з економічним перегрівом, суспільною втомою та високою ціною подальших сухопутних наступів.
Становище України автор описує як ще складніше, вказуючи на нестачу особового складу, озброєння та фінансування, а також постійні російські удари по інфраструктурі.
Окремо він звертає увагу й на труднощі європейських держав, які фінансують підтримку України, але не мають повної автономії від США у сфері розвідки та постачання частини критично важливих озброєнь.
У Європі зберігається жорсткіша позиція
Водночас підхід Фінляндії та Норвегії не є загальноєвропейським консенсусом.
Висока представниця ЄС із закордонних справ Кая Каллас нещодавно заявила, що тиснути потрібно на агресора, а не на Україну.
“Тиснути на Україну — неправильний підхід, і саме тому Європа підтримує Україну”, — сказала вона.
Прем’єр-міністерка Данії Метте Фредеріксен також застерігала, що ослаблення підтримки України може зробити Європу вразливішою.
На думку автора Responsible Statecraft, саме тут проходить одна з головних ліній розбіжностей: частина європейських політиків вважає компроміс небезпечним, тоді як інші бачать не менший ризик у продовженні війни без зрозумілого шляху до її завершення.
Питання територій і можливого компромісу
У матеріалі згадується і позиція норвезького міністра Ейде, який говорив про можливість мирної угоди, за якої Україна залишалася б незалежною, демократичною та інтегрованою до ЄС, але не обов’язково відновила б контроль над усією територією військовим шляхом.
Автор подає це як приклад готовності частини європейських політиків говорити про умови реального компромісу, а не лише про бажаний кінцевий результат.
Водночас сам матеріал визнає, що питання територій, майбутнього статусу України, гарантій безпеки та відносин із Росією залишаються найбільш складними елементами будь-яких потенційних переговорів.
Роль США залишається ключовою
Responsible Statecraft наголошує, що жодна масштабна дипломатична домовленість не буде можливою без участі США.
Саме адміністрація Дональда Трампа зараз намагається перезапустити переговорний процес між Києвом і Москвою.
У матеріалі згадується розроблений раніше 28-пунктний план, який, за оцінкою автора, не слід автоматично трактувати як капітуляцію України.
Автор зазначає, що в такому сценарії Україна могла б зберегти державність, вступити до ЄС, отримати допомогу на відбудову та утримувати значні збройні сили.
Тристоронні переговори можуть стати тестом для Європи
Україна, Росія та США погодилися на тристоронню зустріч у листопаді, а ключовим питанням для Європи тепер стає її власне представництво в цьому процесі.
Видання зазначає, що прессекретар Кремля Дмитро Пєсков обережно позитивно відгукувався про можливість того, що Александр Стубб міг би представляти європейську сторону в переговорах.
Це лише один із можливих варіантів, і про узгоджену позицію Європи поки не йдеться.
Дві моделі європейської політики
У підсумку Responsible Statecraft описує нинішню дискусію як вибір між двома підходами.
Перший передбачає подальший максимальний тиск на Росію, військову підтримку України та небажання переходити до переговорів, доки Москва не змінить свою позицію.
Другий, який дедалі помітніше просувають Фінляндія та Норвегія, виходить із того, що війна навряд чи завершиться вирішальною перемогою однієї зі сторін, а тому Європа має готувати конкретні пропозиції щодо миру та післявоєнної безпеки.
Автор матеріалу явно симпатизує другому підходу та вважає його реалістичнішим.
Водночас навіть прихильники активнішої дипломатії визнають, що будь-яка угода потребуватиме складних компромісів, а головне питання полягає в тому, чи зможе Європа сформувати спільну позицію щодо того, як саме має виглядати завершення війни.
За словами Ейде, “дипломатія може працювати — якщо ми дозволимо їй працювати”.
Раніше “Головне в Україні” повідомляло, що Володимир Зеленський обговорив із президентом Фінляндії Александром Стуббом та прем’єр-міністром Норвегії Йонасом Гаром Стьоре їхню телефонну розмову з Володимиром Путіним. За словами Зеленського, сторони говорили про можливі кроки з деескалації та майбутні переговори України, США і Росії.
