Рішення Дональда Трампа щодо російського дизельного пального, тиск на Київ із вимогою припинити удари по НПЗ та погрози обмежити розвідувальну підтримку можуть свідчити про спробу змусити Україну піти на неприйнятні поступки. Таку оцінку у колонці для The Atlantic дає журналістка та історикиня Енн Епплбаум, наголошуючи, що йдеться саме про її аналіз останніх кроків адміністрації США.
Про це йдеться у матеріалі The Atlantic.
Епплбаум звертає увагу, що лише за останні кілька днів Трамп послабив обмеження на імпорт російського дизельного пального, пригрозив припинити обмін розвідданими з Україною у разі продовження ударів по російських НПЗ і водночас не вимагав від Москви аналогічних кроків.
На її думку, це означає, що Україну фактично закликають відмовитися від одного з найефективніших засобів тиску на російську економіку без гарантованої взаємної деескалації.
“Енергетичне перемир’я”, якого не підтвердили сторони
Окремо авторка критикує заяву Трампа про нібито досягнуте “енергетичне перемир’я”.
За її словами, оголошення стало несподіванкою для Києва, тоді як Росія вже за кілька годин після нього знову атакувала українську енергетичну інфраструктуру.
Епплбаум також зазначає, що Трамп публічно звинувачує Україну в гальмуванні переговорів, хоча Київ неодноразово заявляв про готовність до припинення вогню.
На її думку, ключова проблема полягає в тому, що Володимир Путін досі не погодився на реальне припинення бойових дій.
Трамп дедалі жорсткіше говорить про Зеленського
Ще одним сигналом зміни курсу авторка називає риторику президента США щодо Володимира Зеленського.
Трамп дедалі частіше представляє українського президента як перешкоду для переговорів і навіть закликав до зміни керівництва України.
Водночас, наголошує Епплбаум, Трамп продовжує підтримувати прямий контакт із Путіним і проводить із ним тривалі телефонні розмови.
Авторка вважає таку асиметрію показовою: тиск дедалі більше спрямований на Київ, тоді як вимоги до Москви залишаються значно м’якшими.
Пояснення цінами на пальне не переконує авторку
Офіційне пояснення нової політики Трампа полягає в необхідності знизити ціни на пальне у США.
Епплбаум визнає, що перед проміжними виборами ця тема є політично чутливою, однак вважає таке пояснення недостатнім.
На її думку, обсяги російського дизеля, які можуть з’явитися на світовому ринку, занадто малі, щоб радикально змінити ситуацію з цінами.
Тому авторка припускає, що йдеться про ширшу спробу переформатувати відносини з Росією та створити умови для домовленостей, вигідних Москві.
Бізнес-угоди з Росією
У колонці згадуються й можливі економічні проєкти, які обговорювали американські та російські переговорники.
Серед них — можливі домовленості щодо газопроводів “Північний потік”, видобутку корисних копалин в Арктиці, заморожених російських активів у Європі та інших проєктів.
Епплбаум окремо згадує повідомлення The New York Times про потенційну угоду щодо активів “Лукойлу”, до обговорення якої були залучені Джаред Кушнер і Стів Віткофф.
Водночас авторка зазначає, що немає доказів того, що вони особисто отримають фінансову вигоду від таких домовленостей.
Проте, на її думку, сам факт обговорення масштабних бізнес-проєктів паралельно з мирними переговорами може створювати для Кремля враження, що продовження війни не виключає майбутнього економічного зближення зі США.
Європа отримує сигнал: не покладатися лише на США
Епплбаум вважає, що останні дії Вашингтона мають стати важливим уроком для європейських держав.
Перший висновок, який вона формулює, — союзники більше не можуть автоматично розраховувати на незмінність американської зовнішньої політики.
За її оцінкою, рішення, які формувалися десятиліттями, тепер можуть бути різко переглянуті за короткий час.
Другий висновок стосується відносин із авторитарними та демократичними державами.
Авторка стверджує, що в нинішньому Вашингтоні Москва отримує більше уваги, ніж традиційні демократичні союзники США.
Вона наводить приклад Канади, яка є значно надійнішим енергетичним партнером Сполучених Штатів, але не отримує такого рівня політичної уваги.
Європейські демократії можуть діяти без Білого дому
Водночас Епплбаум не вважає, що зміна курсу Вашингтона автоматично означає припинення підтримки України.
Вона прогнозує, що Київ продовжить оборонятися та, ймовірно, й надалі завдаватиме ударів по російських НПЗ за підтримки європейських партнерів.
Авторка згадує французьку розвідку, німецьке озброєння, допомогу скандинавських країн, Польщі та інших держав.
На її думку, нинішня ситуація може лише прискорити поглиблення оборонної та економічної співпраці між європейськими демократіями, Канадою, країнами Азійсько-Тихоокеанського регіону, Індією та державами Латинської Америки.
“Особливі” відносини Трампа з Росією
Окрему частину колонки Епплбаум присвячує багаторічному ставленню Трампа до Росії.
Вона нагадує, що ще після поїздки до Москви у 1987 році він публічно критикував американські союзи в Європі та Азії.
За оцінкою авторки, за майже 40 років Трамп змінював позиції з багатьох внутрішньополітичних питань, однак його скептичне ставлення до традиційних союзників США та прихильність до діалогу з Москвою залишалися доволі стабільними.
У Вашингтоні є й інша позиція
Водночас Епплбаум наголошує, що погляди Трампа не є єдиною позицією у США.
Після рішення щодо російського дизельного пального його критикували представники обох партій у Конгресі.
Крім того, верховний головнокомандувач об’єднаних сил НАТО в Європі генерал ВПС США Алексус Гринкевич виступив із набагато жорсткішою заявою на адресу Росії.
Під час Варшавського безпекового форуму він заявив, що будь-яка атака на країну НАТО отримає потужну відповідь, яка позбавить агресора можливості досягти своїх цілей.
За словами Гринкевича, у разі нападу Альянс буде готовий завдавати ударів по всій інфраструктурі, яка підтримує та забезпечує агресивні дії.
Авторка не очікує зміни риторики Білого дому
Епплбаум вважає, що подібна риторика з боку самого президента США могла б посилити стримування Росії та змусити Москву обережніше діяти не лише в Україні, а й у Європі загалом.
Однак авторка не бачить ознак того, що Трамп готовий перейти до такого підходу.
На її думку, останні рішення Білого дому демонструють протилежну тенденцію: посилення тиску на Київ, пом’якшення ставлення до Москви та прагнення якнайшвидше укласти домовленість, навіть якщо вона вимагатиме від України значних поступок.
Саме тому Епплбаум доходить висновку, що останні кроки президента США виглядають не просто як спроба домогтися перемир’я, а як спроба змусити Україну погодитися на умови, які в Києві можуть сприйняти як капітуляційні.
Раніше “Головне в Україні” повідомляло, що в Європі зростають розбіжності зі США щодо підходу до Росії та завершення війни в Україні. Європейські лідери виступають за подальше посилення санкцій і скорочення нафтових доходів Москви, тоді як адміністрація Дональда Трампа, навпаки, послаблює частину обмежень на російський енергетичний експорт.
