Деякі німці вважають, що обмін заручниками з Путіним був брудною угодою, але збереження хороших відносин з Америкою – важливіше, пише The Economist.
Домовитися про звільнення засудженого вбивці було “нелегко”, – з типовим применшенням сказав Олаф Шольц, канцлер Німеччини. Німеччина, ймовірно, вважала за краще б не відігравати жодної ролі в складній багатокраїнній угоді, унаслідок якої з російських і білоруських в’язниць було звільнено Евана Гершковича, репортера Wall Street Journal, та ще 15 ув’язнених. Але вона не могла залишатися осторонь, оскільки Путін був непохитний у питанні звільнення з німецького полону Вадима Красікова, кілера, якого 2019 року російські спецслужби послали вбити чеченського вигнанця в Берліні. Учора, відбувши менше ніж три роки з довічного терміну, призначеного йому берлінським судом 2021 року, Красикова у спортивному костюмі зустріли на асфальті московського аеропорту обіймами самого Путіна.
Реакція на обмін у Німеччині була неоднозначною. Німецька новинна мережа RND назвала це “брудною угодою”, а кілька оглядачів розгнівалися на цю новину. Прокурори, яким Міністерство юстиції Німеччини наказало звільнити Красикова, за повідомленнями, в люті. Марко Бушманн, міністр, який віддав розпорядження, визнав, що це була “гірка поступка”. Інші політики були налаштовані ще більш скептично, попереджаючи, що звільнення лише підбадьорить Путіна та інших автократів, які захоплюватимуть нових заручників.
Що ж спонукало Шольца звільнити Красикова? Частково канцлер керувався вузькими національними інтересами. Учора з полону було звільнено п’ятьох громадян Німеччини, зокрема Ріко Крігера, який у червні був засуджений до смертної кари в Білорусі за звинуваченням у тероризмі. Дійсно, деякі з них могли бути заарештовані з метою посилити тиск на Німеччину.
Але поступка Німеччини також є завершенням довгих дипломатичних зусиль адміністрації президента Джо Байдена щодо тісної співпраці зі своїм найважливішим європейським союзником. Пояснюючи вчора своє рішення, Шольц сказав, що Німеччина “зобов’язана… бути солідарною зі Сполученими Штатами”. Байден, зі свого боку, був недвозначний у своїх похвалах. “Я відчуваю величезне почуття вдячності до канцлера”, – сказав він в Овальному кабінеті. Він додав, що уряд Німеччини спочатку дійшов висновку, “що не зможе [піти на ці поступки] через конкретну людину. Але всі зробили крок назустріч”.
Після дипломатичних потрясінь, спричинених президентством Дональда Трампа, Байден вступив на посаду 2021 року, присягнувшись відновити зіпсовані відносини Америки з її союзниками. Німеччина була на першому місці в цьому списку. Байден швидко перейшов до дій, уклавши спірну угоду з Ангелою Меркель, попередницею Шольца, щодо “Північного потоку – 2”, підтримуваного Німеччиною трубопроводу, призначеного для доставки російського газу в Європу. Американські чиновники побоювалися, що це дасть Путіну економічні важелі, але визнали, що пожертвували своїми побоюваннями заради ширшої мети – налагодити добрі відносини з Німеччиною.
На початку 2022 року повномасштабне вторгнення Росії в Україну змусило Німеччину відмовитися від “Північного потоку – 2”. Але війна також дала новий імпульс урядам двох країн зміцнити свій союз. На Америку справила враження програма Шольца Zeitenwende, яка зобов’язувала Німеччину збільшити витрати на оборону і відмовитися від поставок російського газу трубопроводами. Обидві країни опинилися на одній хвилі з багатьох інших питань: від заявки України на вступ до НАТО, до якої обидві сторони поставилися скептично, до умов, на яких Україні може бути поставлено певну зброю. Справді, Шольц часто здавався настільки ж вмотивованим необхідністю зберегти прихильність Америки в Європі, наскільки й бажанням захистити Україну.
Обидва лідери наражають себе на внутрішню критику, так тісно обіймаючи один одного, зазначає Джефф Ратке, президент Американо-німецького інституту при Університеті Джонса Гопкінса у Вашингтоні. Нещодавня згода Шольца дозволити Америці розмістити ракети середньої дальності в Німеччині з 2026 року не обійшлася без суперечок, зокрема, серед його соратників-соціал-демократів. Головний суперник Шольца на федеральних виборах наступного року, Фрідріх Мерц із правоцентристської партії “Християнські демократи”, заявив, що зможе працювати з Трампом, якщо той буде переобраний у листопаді. Шольц, навпаки, не приховує, що вважає за краще, щоб у Білий дім повернувся демократ. Відносини Меркель із Трампом були дуже напруженими. Її наступник навряд чи зможе домогтися більшого.
Проте зміцнення дипломатичних відносин виявилося ефективним тлом для напружених переговорів між урядами двох країн і, зрештою, їхніми лідерами з питання обміну ув’язненими. Минулого року Америка сподівалася, що Німеччину вдасться переконати звільнити Красикова в рамках угоди, яка призведе до звільнення Олексія Навального, найвідомішого російського політичного в’язня. Хоча міністерка закордонних справ Німеччини Анналена Баєрбок не хотіла погоджуватися на звільнення вбивці, спонсорованого державою, Шольц, який познайомився з Навальним під час його тривалого відновлення в Німеччині після отруєння 2020 року, був відкритий для цієї ідеї. Кажуть, що наприкінці минулого року вдалося переконати Баєрбок. “Заради вас я зроблю це”, – сказав Шольц Байдену.
Смерть Навального в сибірському ГУЛАГу в лютому призупинила переговори, але не зірвала їх. Закулісні німецькі чиновники, які ховалися на публіці, дали зрозуміти, що вони відкриті до угоди, яка призведе до звільнення не тільки Гершковича, а й в’язнів сумління, як-от Володимир Кара-Мурза, російсько-британський активіст, чия мати переїхала до Берліна, щоб лобіювати свободу свого сина. Німецькі шпигуни почали безпосередньо спілкуватися зі своїми російськими колегами. Хороші стосунки між високопоставленими американськими та німецькими чиновниками, що встановилися під час війни, згладили хід переговорів, і деталі були остаточно узгоджені минулого місяця на Аспенському безпековому форумі, святі розмов у Колорадо. “Німеччина – незамінна країна Європи, і адміністрація Байдена визнала це з першого дня”, – каже Ратке. “Саме тому Німеччина була готова відігравати центральну роль у цих надзвичайно делікатних переговорах”.
Щойно заручників було звільнено, Байден поставив себе в центр угоди, публічно вітаючи пана Гершковича та інших, коли вони приземлилися на базі ВПС Ендрюс. Однак Шольц, непопулярний канцлер, якому не завадило б політичне посилення, був більш стриманий. Канцлер був присутній в аеропорту Кельн-Бонн на прибутті кількох колишніх ув’язнених, включно з паном Кара-Мурзою, але обмежився короткою заявою і не знімав зустріч із ними на відео. Це, ймовірно, відображає подвійне ставлення німців до угоди. Критика не вщухне швидко.