В Аргентині стався політичний землетрус. У другому турі президентських виборів перемогу здобув Хав’єр Мілей — людина настільки радикально правих поглядів, що складно її порівняти з кимось із чинних світових лідерів. Якщо ж говорити про керівників колишніх, то на думку спадає Дональд Трамп, хоча в багатьох відношеннях Мілей заходить набагато далі за недавнього господаря Білого дому.
Крім того, він популіст і скандаліст. Такою мірою, що напрошується порівняння з покійним Володимиром Жириновським. Але навіть той не дозволяв собі на адресу опонентів такого потоку бруду і лайки, як людина, яка 10 грудня очолить одну з ключових країн Латинської Америки.
Він збирається відмовитись від національної валюти — песо — і перейти на долари, розпустити десяток міністерств, дозволити торгувати людськими органами, розірвати економічні зв’язки з двома найбільшими партнерами Буенос-Айресу — Китаєм та Бразилією, закрити музеї, присвячені жертвам військової диктатури, яка в Аргентині була не менш кривавою, ніж режим Аугусто Піночета у сусідній Чилі.
Незважаючи на такі екзотичні погляди, незважаючи на прізвисько «Ель Локо» (Божевільний), 53-річний колишній рок-музикант та економіст не просто переміг, а виграв за всіма статтями. Свого суперника, міністра економіки Серхіо Массу, він випередив на 12%, вигравши у 21 із 24 провінцій. Такої впевненої перемоги не отримував жоден кандидат у президенти з того часу, як у 1983 році Аргентина покінчила з військовою диктатурою і повернулася до демократії.
Головна причина, чому аргентинці підтримали Мілея — катастрофічна економічна ситуація. Інфляція 140%, майже половина населення за межею бідності, колосальний дефіцит держбюджету — такими є підсумки правління лівих сил, які перебували при владі 16 з останніх 20 років.
Побудовану за ці роки систему аргентинці називають «кіршнеризмом» на честь двох президентів: покійного Нестора Кіршнера та його вдови Христини. Потерпілий фіаско на виборах Маса вважався їх продовженням, що його занапастило. А Мілея сприймають, навпаки, як антагоніста лівих, як могильника їхньої економічної моделі.
Головне питання у тому, наскільки радикальним виявиться Мілей у справах, а не на словах. Треба сказати, що між першим та другим турами виборів він став висловлюватися помітно більш стримано. Як вважається, це була одна з умов підтримки, яку йому надала третя політична сила — помірні правоцентристи, кандидат яких вибула після першого туру. Без союзу з ними Мілей навряд чи зможе ефективно управляти державою. Хоча б тому, що у парламенті його прихильники мають лише 38 мандатів із 350.
Отже, можливо, найрадикальніші обіцянки нового лідера так і не будуть втілені в життя. Наприклад, справа не дійде до повного розриву відносин з Китаєм та Бразилією, президента якої Лулу та Сілву Мілей неодноразово називав «корумпованим комуністом». А ось плани приєднання Аргентини до БРІКС, про які говорили як про щось неминуче, за Мілея можуть і не реалізуватися.
У зовнішній політиці він збирається орієнтуватися на США і вже пообіцяв саме туди (і до Ізраїлю) зробити свій перший візит ще до офіційного вступу на посаду. Втім, і з нинішніми США, де при владі демократи, у Мілея є серйозні ідеологічні розбіжності.