Мешканці села Ташань активно залучаються до соцмережі TikTok. Люди похилого віку, бабусі та дідусі, розповідають про свою молодість, виконують народні пісні, танцюють і діляться традиційними рецептами. Як повідомляють Новини Переяслава Proslav, відеоролики, що прославляють українські традиції, набирають мільйони переглядів та збирають кошти для Збройних Сил.
Українські вечорниці повертаються
Останні півроку кожної неділі у селі Ташань місцеві мешканці похилого віку наряджаються у вишиванки, готують смачні українські страви та об’єднуються на вечорницях, як у їхній молодості.
Бабусі й дідусі із радістю пригадують минуле, сміються і плачуть від теплих спогадів. Життєва мудрість, накопичена ними протягом усього життя, вражає. Але їхні очі горять, а душа залишається молодою.
Неповторну атмосферу створюють позитивна енергія та виконання народних пісень. Українська хата, біла піч, зображення святих на стінах та багато українських рушників – все це додає колориту та автентичності.
Вікторія Майковська, публікуючи прямі трансляції та відеозаписи цих зустрічей у соцмережах, стала ініціатором об’єднання ташанців і відновлення давньої української традиції вечорниць.
Спадок поколінь
Пані Вікторія, яка виросла на Чернігівщині в селі Шняківка, ділиться, що в дитинстві проводила багато часу поруч зі своєю бабусею. Ганна Степанівна Улько була не лише носієм автентичних традицій, але й виконавицею старовинних пісень.
– Для кожної дитини бабуся – це одна з найдорожчих людей. Ні з чим не зрівняється душевне тепло бабуні, яка щаслива просто від того, що бачить своє внучатко. Бабуся Ганна була унікальною. Переживши Голодомор, Другу світову війну, вона не втратила здатності радіти життю. Все її життя супроводжувала пісня. Бабуся мала чарівний голос і казала: «Нема нічого кращого за те, коли дівчата у стрічках йдуть на вечорниці». Разом з тим багато розповідала про війну і голод. Скільки всього вона розказувала!.. Але ж коли ми діти, нам не хочеться слухати про біль і страждання. Мій дідусь, Петро Трохимович Лисенко, був єдиним парубком у селі, який повернувся з війни. І вибрав собі в дружини мою бабусю. Вона була чудовою жінкою, – згадує Вікторія Майковська.
Ганна Степанівна покинула цей світ 20 років тому, але наділила свою онуку Вікторію безмежною пристрастю до української культури, звичаїв та творчості.
Столітня хата баби Рози
Коли родина Вікторії переїхала до села Ташань, вона одразу ж закохалась в це чарівне місце. Місцевий краєзнавець Юрій Коржов розповідав Вікторії багато цікавого про історію цього місця. Незважаючи на те, що сама вона проживає у Києві і має власний бізнес, вона вирішила придбати будинок у Ташані.
Під час дослідження околиць села, жінка виявила стареньку і занедбану хатинку. Місцеві розповіли, що тут колись проживала баба Роза, а саму хату для неї побудував батько на початку 20-х років минулого століття.
– Коли я увійшла в хату, перша моя думка була: як тут приємно пахне. Це при тому, що їй більше ста років! Моє серце стискалося: я подумала, що якщо помре ця хатинка, з нею помре і та автентичність, та справжність, яку бережуть її глиняні побілені стіни. Я не хотіла цього допустити, не могла її покинути. І вирішила купити ту хату. Прибрала чагарники, привела до ладу обійстя. Хату я відреставрувала, але намагалася, наскільки це можливо, залишити все як було. Всередині прикрасила рушниками. А в дворі росте стара-стара груша, яка досі щедро родить!
На початку повномасштабної війни Пані Вікторія, як і більшість людей, відчувала розгубленість. Але згодом ця невпевненість змінилася на тверду рішучість і палке бажання захищати та зберігати цінності нашої культурної спадщини, яку окупанти так намагаються знищити.
– Багато років я колекціонувала різні рушники і мені захотілося показати їх людям у всій красі. Якби могла, усьому б світу показала, що ми – українці, що в нас найбагатша, найпрекрасніша культура, – ділиться пані Вікторія. – Я розгорнула у хатинці своєрідну виставку. Люди почали цікавитися, приходили подивитися.
«Смерть відміняється, я йду на вечорниці!»
У вересні минулого року до Ташані завітала 86-річна мешканка Ніна Орлюк. Розпочалася бесіда про те, як раніше люди в селі працювали та як відпочивали.
– Ніна Павлівна почала розповідати, як вони ходили на вечорниці. Ми з нею не могли розійтися! У мене виникла ідея. Кажу: «Запросіть-но своїх подруг і давайте посидимо, поговоримо». Напекли пиріжків. Коли зібралися, мене до глибини душі зворушило, як вони між собою спілкуються – люди, які знайомі ледь не все життя, кажуть одне одному: «моя дорогесенька», «моя голубонька», «моя дівчинка». Чужі люди ставляться одне до одного як до найрідніших! Ці бабусі пережили складні часи і попри свій вік зберегли ніжність, добро, любов і дружбу.
З тих пір і розпочалася традиція зустрічей щонеділі. До настання холодів люди збиралися в відреставрованій хатинці, а взимку пані Вікторія «перенесла» вечорниці просто до своєї оселі, яку вона теж облаштувала в українському стилі. Вона розповідає, що зазвичай на зустрічі приходить близько 20-30 осіб, але іноді їх буває і півсотні.
– Для ще більшої атмосферності я запропонувала одягатися на вечорниці в національне вбрання. Бабусі почали згадувати, де материна сорочка, корсет, спідниця. Одна жінка розказала мені, що розплакалася, коли відкрила скриню й витягла материну вишиванку. А тепер одягає її на вечорниці.
А була ще і така зворушлива історія, яку розповіла Вікторія:
– Одного разу завітала до нас старесенька бабуся. Вірі Карпівні 89 років! Коли вона побачила своїх ровесниць, з якими колись дівувала, у корсетах і спідницях, пішла додому і сказала рідним: «Діставайте з шифонєра те, що я наготовила собі на смерть! Смерть відміняється, я йду на вечорниці!»
Як бабусі й дідусі допомогли військовим купити автомобіль
Пані Вікторія розпочала записувати та викладати у соцмережи захоплюючи відео зі старовинними піснями, жартами та спогадами про дівування й парубкування, а також про приготування національних страв. За її аккаунтом слідкують вже майже 35 тисяч підписників, а відеоролики набирають сотні тисяч, іноді навіть мільйони переглядів! Бабусі та дідусі не соромляться камери, а навпаки – вони відчувають, що вони важливі для людей, надихають глядачів на цінування кожного моменту.
– Пані Галина переїхала з Ташані у Стовп’яги коли вийшла заміж і багато років не бачилася зі своїми подругами. Її онуки побачили наші вечорниці у ТікТоку і вона приїхала до нас!, – каже Вікторія Майковська.
Взимку пані Вікторія отримала дізналася, що бійцям 130-го батальйону Територіальної Оборони підрозділу “Шведи” необхідний автомобіль, але на його придбання не вистачає 70 тисяч гривень.
– Я розповіла про це на наших вечорницях, ми почали думати, як допомогти. Мої доньки Аня і Ангеліна допомогли мені відкрити збір на «Монобанку». Опублікувала інформацію про збір у наших соцмережах і за один день зібрали 20 680 гривень! Частину коштів я передала особисто від себе. Хлопці були дуже вдячні за допомогу, підписали для нас прапор, подарували шеврони.
Ташанці не припинили свої зусилля. Наступної неділі вони зібрали ще 22 тисячі гривень, а після цього – ще 17 тисяч гривень! Отримані кошти були використані для придбання двох дронів, двох батарей для них і приладу нічного бачення. Зараз це обладнання вже відправлено на передову, повідомляє пані Вікторія.
– Я хочу зауважити, що ці прості люди, які живуть на одну лише пенсію, переживають і допомагають як можуть. Семирічний Павло, онук місцевої жительки Надії Вакуленко, збирає гроші на свою мрію – подорож. Але дитина вирішила пожертвувати частиною коштів і принесла 1 250 гривень. Хлопці передали для нього шеврон, він був дуже радий.
Нещодавно бійці підрозділу “Шведи” висловили свою вдячність у відеозверненні, оголошуючи, що автомобіль вже активно використовується на фронті.
Тим часом старенькі мешканці Ташані не зупиняються у своїх зусиллях. Вони пригадують полеглих героїв, а в світлиці знаходиться портрет загиблого воїна-земляка Віталія Краснюка. На його честь в селі була створена громадська організація. Люди співають, обмірковують і намагаються зберегти традиції. Їхні голоси, які звучать чисто, мов переносять нас у минуле, нагадуючи про дитинство та тепло бабусі. Ці жителі села – важливі учасники руху збереження українських традицій, які є спільним зв’язком між поколіннями.