З розгортанням військового конфлікту в Україні та на Близькому Сході уряди інвестують набагато більше коштів в оборону – проблема полягає в тому, що не вистачає кваліфікованих робітників, щоб задовольнити попит.
Про це йдеться у матеріалі Financial Times.
Коли Стефан Левен був обраний на найвищу політичну посаду Швеції в жовтні 2014 року, деякі спостерігачі знайшли кумедним той факт, що лідер соціал-демократів починав свою кар’єру як зварювальник. Ті, хто покровительствував виробничому минулому Левена, здавалося, не знали, що зварювання вимагає високих навичок. Дійсно, хороші зварювальники незамінні у виробництві оборонного обладнання, і саме там Левен заробив собі на життя, працюючи в шведській компанії Hägglund & Söner (яка зараз входить до складу BAE Systems).
Як же змінилися часи. Минулого року витрати на оборонне обладнання серед європейських країн-членів НАТО і Канади зросли на 24,9 відсотка. Зараз члени Альянсу витрачають в середньому 27,8 відсотка своїх оборонних бюджетів на обладнання. (Польща і Фінляндія витрачають більше половини). Інші країни також інвестують в озброєння: Австралія модернізує свій підводний флот до атомних суден в рамках пакту Аукус з Великою Британією і США.
Але оборонні виробники намагаються знайти необхідних зварювальників, електриків та інших кваліфікованих працівників. “Найбільший ризик, з яким стикається будівництво атомних підводних човнів Aukus, полягає в тому, чи вдасться набрати і навчити достатню кількість кваліфікованих зварювальників”, – попереджав Asia-Pacific Defence Reporter в березні 2023 року, через півтора року після оголошення про підписання пакту. Ті ж самі проблеми відчувають і європейські оборонні компанії. “Працівники старшого віку постійно виходять на пенсію, – сказав топ-менеджер одного з найбільших європейських оборонних виробників. “Але міленіалів важко найняти на роботу. Ми відчуваємо розрив між поколіннями саме в той час, коли ми розширюємось”.
Не лише так звані прайми – великі оборонні компанії, які продають напряму урядам – стикаються з дефіцитом робочої сили, але й їхні постачальники. “В оборонній промисловості сьогодні всім потрібні кваліфіковані працівники”, – сказав Девід Чур, виконавчий директор Чехословацької групи (CSG).
CSG, яка виробляє 155-мм боєприпаси для гаубиць, що використовуються країнами НАТО і Україною, хотіла б прискорити виробництво. Чекати на нові верстати доводиться майже чотири роки. (CSG вже працює у три зміни на наявному обладнанні). “Якби у нас було достатньо потужностей, ми могли б виробляти втричі більше боєприпасів, ніж зараз”, – сказав Чур.
Виробництво зброї також вимагає надзвичайної майстерності. “В кінці процесу виготовлення артилерійських снарядів, коли ви повинні наповнити іх вибухівкою, в цьому немає нічого автоматичного, – сказав європейський чиновник. “Є частини літаків, які все ще виготовляються вручну. Існує багато автоматизованих процесів, але оборонне виробництво покладається на кваліфікованих працівників”.
Західні країни перебувають під тиском необхідності збільшення поставок в Україну одночасно з нарощуванням власних оборонних арсеналів. Виробники озброєнь живуть з фундаментальною дилемою: у мирний час, коли вони потребують постійного потоку контрактів, політики мають мало стимулів витрачати кошти на зброю. Проте в часи нестабільності витрати на оборону зростають, що призводить до повних портфелів замовлень, але тривалих затримок, оскільки компаніям не вистачає кваліфікованих робітників, щоб заповнити ланцюжок поставок.
Ці затримки особливо болючі для тих, хто на передовій. Один високопосадовець сказав, що західним оборонним виробникам знадобиться два роки, щоб виготовити достатню кількість боєприпасів, щоб українські солдати були забезпечені так само добре, як і російські. Тайвань все ще чекає на більшу частину озброєння вартістю 19 мільярдів доларів, яке він замовив у американських виробників. Війни можуть спалахнути, розгорнутися і бути програними через брак кваліфікованих заводських робітників.