За перші 10 місяців цього року дезертировало більше українських солдатів, ніж за попередні два роки війни, що свідчить про те, що Київ намагається поповнити свої ряди на передовій, поки Росія захоплює все нові території на сході України, пише Financial Times.
Наприкінці жовтня сотні піхотинців, які служили в 123 бригаді України, залишили свої позиції в східному місті Вугледар. Вони повернулися до своїх домівок у Миколаївській області, де деякі з них влаштували рідкісний публічний протест, вимагаючи більше зброї та навчання.
«Ми прибули [у Вугледар] з одними автоматами. Сказали, що буде 150 танків, а було 20… і прикрити нас нічим», – сказав офіцер 123-ї бригади, який говорив на умовах анонімності.
Із січня по жовтень цього року українські прокурори порушили 60 000 справ проти солдатів за самовільне залишення позицій – майже вдвічі більше, ніж у 2022 і 2023 роках разом узятих. У разі визнання винними їм загрожує тюремне ув’язнення строком до 12 років.
За даними місцевої влади, деякі з дезертирів 123-ї бригади вже повернулися на фронт, інші переховуються, а деякі перебувають у попередньому ув’язненні.
Чоловікам призовного віку заборонено залишати Україну, але дехто скористався можливістю бути відправленими до закордонних тренувальних таборів у країнах-союзниках, щоб дезертирувати, перебуваючи за кордоном. У середньому щомісяця близько 12 осіб тікають з військових зборів у Польщі, повідомив на умовах анонімності один зі співробітників польської служби безпеки.
Сплеск дезертирства ще більше погіршує і без того важку ситуацію для Києва. З літа перевага Росії в живій силі дозволила їй захопити більше території швидше, ніж будь-коли з 2022 року.
Водночас нездатність України ротувати солдатів у тилу і давати відпочинок втомленим від боїв військам призвела до втрат і відлякала тих, хто інакше міг би бути покликаний до армії, кажуть військові аналітики.
Офіцер 123 бригади розповів Financial Times, що за три роки війни в його підрозділі не було жодної ротації. Зазвичай вони складаються з чотирьох тижнів, протягом яких солдати повертаються на свою базу, щоб відпочити, потренуватися з новобранцями і полагодити пошкоджене обладнання.
«Вугледар нікому нахрін не потрібен, – сказав він. Місто перетворилося на руїни понад рік тому, тому не було причин наражати своїх людей на небезпеку, захищаючи його, сказав він. «Вони просто вбивають їх, замість того щоб дати їм можливість реабілітуватися і відпочити».
Думку офіцера поділяють десятки солдатів у Миколаївській та Запорізькій областях, які розповіли FT, що вони виснажені, засмучені та борються з проблемами психічного здоров’я. За їхніми словами, хоча українські громадяни не хочуть, щоб їхня країна капітулювала, багато хто з них також не готовий воювати.
Хоча збройні сили України налічують близько 1 млн осіб, тільки близько 350 000 беруть участь у бойових діях. Виснажені бійці – як піхотинці, так і штурмовики – складають більшість випадків дезертирства, каже чиновник генерального штабу України.
Через величезну кількість дезертирів правоохоронним органам практично неможливо контролювати ситуацію. Щоб стимулювати чоловіків повертатися на свої позиції, 21 листопада парламент України проголосував за послаблення правил, які дозволяють знімати звинувачення з тих, хто вперше вчинив дезертирство і згодом повернувся до своїх частин.
Вадим Івченко, депутат парламентського комітету з оборони, каже, що близько 20 відсотків дезертирів повертаються. В одній із бригад розповіли, що отримали кілька сотень відповідей після того, як запровадили чат-бот, за допомогою якого дезертири могли повернутися на службу.
У зв’язку зі швидким просуванням Росії на східному фронті аналітики попереджають, що Україна втрачає територію, яку, можливо, не зможе повернути найближчим часом.
Інститут вивчення війни підрахував, що у 2024 році Росія захопить 2700 кв. км, тоді як минулого року ця територія становила лише 465 кв. км. Рівнинна місцевість у деяких районах допомагає московським військам, як і відсутність українських укріплень.
У найближчі три місяці влада України має намір призвати в армію ще близько 160 000 осіб. Однак представники ТЦК завоювали в Україні погану репутацію, після того, як кількох людей було знято на відео, як вони б’ють чоловіків і тягають їх, а військово-лікарські комісії затверджують сумнівні відстрочки в обмін на хабарі.
У понеділок міністр оборони України Рустем Умеров заявив, що він має намір покласти край примусовому призову, включно з так званою «бусифікацією», коли співробітники військкоматів збирають незареєстрованих чоловіків на вулицях в автобуси. Він пообіцяв перейти до добровільного призову, дозволивши чоловікам самим вибирати бригаду і роботу, щоб у людей «був вибір».
Союзники, включно зі США і Великою Британією, закликали Україну знизити призовний вік із 25 років і набрати більше чоловіків.
Офіційний представник США заявив, що Вашингтон хоче, щоб Київ знизив призовний вік до 18 років. «Проста істина полягає в тому, що Україна наразі не мобілізує і не навчає достатньої кількості солдатів, щоб заповнити втрати на полі бою і при цьому не відставати від зростаючої російської армії», – заявив американський чиновник.
Цього місяця прем’єр-міністр України Денис Шмигаль оголосив, що ті, хто не заплатив податки, першими отримають повідомлення про призов. Солдати одразу зазначили, що це повідомлення передбачає, що захист їхньої країни є формою покарання.
Богдан, солдат, який втратив руку торік і тепер працює армійським водієм між тилом і лінією фронту під Дніпром, каже, що чимало українців відгороджуються від війни та забувають про жертви, яких зазнає армія, щоб забезпечити їхню безпеку.
«Вони забувають, що саме завдяки збройним силам Дніпро може дихати», – сказав Богдан. Він сказав, що не заперечує проти того, щоб цивільні розважалися, поки в армії «є все необхідне». А ми повинні ходити і просити – безпілотники, окуляри нічного бачення, гроші на ремонт наших машин».
У тих українців, які втратили близьких на війні, бажання інших людей жити нормальним життям викликає обурення.
«Я навіть чути не хочу, що звичайні люди втомилися», – каже Наталія Логинович, у якої навесні загинув брат, який служив у 123 бригаді. «Вони [солдати] втомилися, а не ми».