На майбутніх президентських виборах у Росії кандидати, які виступають проти Володимира Путіна, впевнені в одному – у своїй поразці. “Мрію перемогти в спеціальній військовій операції. А перемогти Путіна – ні, не мрію. Навіщо? Путін найвпливовіший політик на планеті”, – заявив лідер ЛДПР Леонід Слуцький після реєстрації своєї кандидатури в грудні. Андрій Богданов із Російської партії свободи і справедливості був більш відвертим, коли його запитали, чи сподівається він перемогти: “Звичайно, ні. Я що, схожий на ідіота?”.
То чому ж опоненти Путіна не хочуть брати участь у виборах і чому він узагалі їх проводить? “Це питання принципу. Він хоче запевнити себе в тому, що люди його підтримують. Це потрібно, щоб показати світові, що він, як і раніше, користується величезною підтримкою в суспільстві”, – каже російський політолог у Парижі Тетяна Станова.
За роки свого правління Путін створив політичну систему, яка витісняє конкурентів, що становлять загрозу, але допускає – а іноді й заохочує – жменьку претендентів, які імітують чесні вибори, але в кінцевому підсумку виступають “за” з питань, які найбільше хвилюють Кремль.
Система сформувалася після приходу Путіна до влади 2000 року, коли він почав створювати те, що політологи називають вертикаллю влади, де різні рівні політичної ієрархії підпорядковуються зрештою тільки йому. Ключову роль у цьому зіграла “керована демократія” – форма правління, за якої вибори зберігаються, але водночас усе робиться для того, щоб визначити їхній результат.
Щоб ця парадигма працювала, у виборах мають брати участь схвалені Кремлем партії, що підтримують видимість демократії. Деякі з них мають більше можливостей для просування своїх власних політичних ідей, якщо вони не загрожують владі Путіна, інші повністю підпорядковані державі. “З точки зору Путіна, це здорова, відповідальна і конструктивна опозиція, яка розуміє правила… Але вони є частиною вертикалі і насправді не є незалежними”, – каже Станова.
Кандидати, висунуті основними партіями, публічно заявили, що не критикуватимуть президента Росії. Один із них сказав, що немає сенсу реєструвати кандидатів, які протистоять йому. Інший виступив із заявою на підтримку Путіна і відмовився від участі у виборах.
Після того, як наприкінці грудня колишній журналістці Катерині Дунцовій заборонили брати участь у виборах через нібито процедурні недоліки, вона звернулася до однієї з дозволених партій, “Яблока”, з проханням висунути її кандидатуру. Лідер “Яблока” Григорій Явлінський відмовив Дунцовій, заявивши в радіоінтерв’ю, що в цьому немає сенсу.
Незважаючи на жорсткий контроль, аналітики кажуть – вибори важливі для Путіна як спосіб узаконити своє подальше правління. Він може використовувати отриманий результат як доказ, що зберігає підтримку населення в Росії.
Останніми днями росіяни шикувалися в черги, щоб залишити підписи за антивоєнного кандидата Бориса Надєждіна. Аналітики кажуть, що в умовах, коли критика військових або виступ проти війни можуть легко призвести до тюремного ув’язнення, підтримка Надєждіна – це найближче до протесту.
Однак політолог Станова каже, що умови воєнного часу і надійне утримання Путіним влади знизили апетит Кремля до ризику. Мало хто очікує, що Надєждіна допустять до виборів. Чиновники сумніваються в легітимності його підтримки, і після того, як він подав свої підписи в четвер, державне телебачення показало кілька репортажів, які посіяли сумніви в їхній достовірності
Ще до того, як її не допустили до виборів, Катерина Дунцова ретельно зважувала свої слова. Тепер вона каже, що протести безглузді, не хоче коментувати Навального і каже, що не вважає себе частиною опозиції. За її словами, ті, кого було затверджено для участі у виборах проти Путіна, прекрасно розуміють, що є пішаками в грі. “Раніше вони хоча б говорили, що хочуть перемогти, а тепер навіть не говорять про це”, – каже Дунцова.
Джерело: WSJ