Нинішній контрнаступ України не відкине Росію, але цього ніхто і не очікував, пише в The Financial Times генерал британської армії Річард Берронс. Навряд чи можна перемогти до настання зими. Однак він показав, що російську армію можна перемогти. Не у 2023, а у 2024 чи 2025 році.
Тому західні союзники не втомлюються повторювати, що підтримують Київ «стільки, скільки потрібно».
Скромні успіхи, досягнуті цього літа, показують, що хоча подолання добре підготовленої оборони на полі бою може бути однією з найважчих операцій у війні, це можливо.
Російські війська розтягнуті, виснажені і немає резервів, але якщо вони просто не здадуться, то це буде ще довгий шлях.
ППО України достатньо для прикриття приблизно третини території країни. Нестачу артилерійських боєприпасів було вирішено лише тимчасово за рахунок постачання США касетних снарядів. Україні знадобиться до середини 2024 р., щоб відновити досить потужні військово-повітряні сили, і не вистачає ключового обладнання, необхідного для розмінування.
Для усунення цих проблем війна затягнеться щонайменше до наступного року.
Було б катастрофою припустити, що незатребуваний резерв України 10-го корпусу був розбитий об російську оборону через поспішні терміни. Великі війни ведуться в тих масштабах та темпах, у яких вони розвиваються.
Відбиття нападу Росії включає п’ять найважливіших кроків.
По-перше, Київ не повинен досягати значного успіху на полі бою, поки немає засобів для його досягнення. Війна ніколи не може вестись на рівних: Україна має бути сильнішою, а Росія слабшою, інакше буде глухий кут.
По-друге, протягом усієї зими необхідно підтримувати постійний тиск на РФ. Це означає продовження успішних операцій за принципом «вкуси та тримай» (просування короткими перебіжками з метою скорочення втрат та збереження артилерійського та зенітного прикриття) у рамках стійкого постачання особового складу та боєприпасів.
По-третє, Україна має системно послабити військову хватку Росії на своїх територіях у 2024 році і надалі. Завдання полягає в тому, щоб знищити російський військовий потенціал швидше, ніж його можна відновити, і зробити його нездатним протистояти потужнішому майбутньому українському наступу.
Київ стримується західною забороною на використання своєї техніки та боєприпасів у самій Росії, але він все одно має застосувати власну винахідливість та сміливість для завдання потужних ударів за межами своїх кордонів.
По-четверте, необхідно нейтралізувати російський Чорноморський флот, який є двигуном руйнівних ударів крилатих ракет та ключовою перешкодою для експорту зерна. Власні ракетні удари України і потенціал морських безпілотників, що швидко зростає, можуть пошкоджувати російські кораблі швидше, ніж їх замінюють. До весни 2024 року Чорноморський флот не повинен відігравати істотної ролі у цій війні.
П’ятий та найважливіший аспект – визнати, що у цій війні визначальним фактором військового успіху є оборонно-промисловий потенціал Заходу та України. Боєприпаси з нових розширених виробничих ліній надходитимуть у великих кількостях щонайменше до середини 2024 р. Це має забезпечити суттєвий перелом у наступальному потенціалі Києва.
Україна має перемогти на полі бою, щоби вижити як держава. Ця перемога не лише життєво важлива для безпеки НАТО та його подальших відносин з Росією, а й вплине на апетит Китаю до військових авантюр. Захід має взяти на себе зобов’язання щодо проведення більш складної кампанії або приректи Україну на боротьбу без перспективи перемоги.