Критики кажуть, що віце-президенту ще належить чітко сформулювати своє бачення зовнішньої політики. Але контури вже починають вимальовуватися.
Якщо віцепрезидентка Камала Гарріс переможе Дональда Трампа в листопаді, більшість союзників Америки зустрінуть її перемогу з ледь завуальованим захопленням. «Якщо вона переможе, у нас буде національне свято!» – каже чиновник одного з давніх азійських партнерів. Він навряд чи жартував – таким є занепокоєння в багатьох столицях з приводу можливого другого терміну Трампа.
Однак за початковим полегшенням з приводу перспектив адміністрації Гарріс незабаром підуть запитання про її світогляд і його відмінність від світогляду президента Джо Байдена, пише The Financial Times.
В Овальний кабінет вона прийде з одним із найслабше сформульованих уявлень про світ і місце Америки в ньому серед усіх кандидатів у президенти в сучасній історії. Частково це тому, що вона вступила в перегони пізно, після того як 81-річний Байден зняв свою кандидатуру у липні, а частково через обережність її кампанії. Було всього кілька виступів, у яких можна знайти підказки про мислення Гарріс.
Однак за публічною риторикою проступають контури філософії. Вона «реаліст» або «прагматик», кажуть люди, обізнані з її мисленням, хоча й додають, що Гарріс злиться, коли її зараховують до якогось типу, і любить вважати себе неперевершеним прокурором.
Як і Байден – і навіть Трамп – вона буде інстинктивно обережна під час розгортання військ і рефлекторно підтримуватиме роль Америки як світового поліцейського після 1945 року.
Союзники Гарріс наполягають, що вона не ухилятиметься від застосування сили, коли інтереси Америки опиняться під загрозою. «Вона розуміє, що не можна захистити Америку, просто зачинивши двері і згорнувши намет», – каже сенатор Кріс Мерфі, старший демократ у комітеті з міжнародних відносин.
Зокрема, вона дотримуватиметься двох стовпів зовнішньої політики Байдена – працюватиме з союзниками, щоб підтримати основи ліберального міжнародного порядку, і підтримуватиме тиск на Пекін. Однак, за словами прихильників, вона не прагнутиме «відв’язатися» від китайської економіки.
При цьому, за словами довірених осіб, вона змінить тон і траєкторію, наголосивши на своєму віці, корінні та вихованні. 59-річна Гарріс – дитина іммігрантів: її мати народилася в Індії, а батько – на Ямайці, і вона виросла в Каліфорнії, де стала генеральним прокурором штату.
«Вона належить до іншого покоління і походження, ніж Байден… Якщо історія економічного походження Байдена – це «іржавий пояс», то її – Силіконова долина», – каже аналітик із зовнішньої політики Девід Роткопф.
Таке зрушення може вплинути на цілу низку питань, включно з найчутливішим, на яке Байден витратив більшу частину свого останнього року – Близький Схід.
Що стосується України, Гарріс виступала з рішучими промовами на підтримку Києва. Вона продовжить надавати те, що необхідно для хорошої позиції за столом переговорів, кажуть люди, посвячені в її думки. Однак офіційні особи в Києві вважають, що Гарріс буде слідувати політиці Байдена, не дозволяючи їм використовувати американські ракети для ураження цілей у глибині Росії.
За винятком раптового розвороту російських військ, вона не наполягатиме на якнайшвидшому врегулюванні, як це зробив би Трамп. «Віцепрезидентка вважає, що заохочення російської агресії дасть зрозуміти всьому світові, що можна вторгнутися в країну, не заплативши за це ціну», – каже один із помічників.
Однак останніми місяцями настрої у Вашингтоні змінилися, оскільки Росія маэ успіхи на полі бою. Широко поширена думка, що адміністрація Гарріс зрештою буде виступати за переговори і заморожування війни, хоч би як важко було забезпечити необхідні гарантії безпеки для виживання України.
Нездатність Америки та її союзників переконати більшу частину світу приєднатися до них у підтримці України підкреслила нещодавній феномен – піднесення так званих середніх держав, таких як Бразилія, ПАР та Індонезія, які бачать можливість зіграти на боці Америки проти Китаю.
Адміністрація Байдена дедалі більше усвідомлює необхідність зробити більше, щоб залучити на свій бік такі країни. Цьому заважає те, що багато хто на Глобальному Півдні вважає лицемірством Америки – вона засуджує Росію і водночас підтримує Ізраїль.
«Вона завжди відстоювала інтереси тих, хто не має місця за столом переговорів… У геополітичному плані це великі й важливі країни з великим населенням, які не завжди представлені належним чином», – каже людина, знайома з думками Гарріс.
Вона відкидає ідею розглядати світ через призму маніхейського змагання між демократіями й автократіями, кажуть радники, і радше бачить його як юрист: розділеним на тих, хто дотримується правил, і тих, хто їх порушує. «Вона дивиться на світ через призму тих, хто підтримує міжнародні правила і норми, і тих, хто їх підриває», – каже один із помічників.
Сенатор Марк Ворнер, який працював із Гарріс у сенатському комітеті з розвідки, каже, що Гарріс володіє «більш тонким розумінням мінливої природи світу», що може допомогти Америці в її прагненні залучити на свій бік середні держави з орбіти Китаю.
«Коли ми говоримо про Америку і Захід, ми залишаємо осторонь дві третини світу, які, як мені здається, вважали б за краще бути з нами, тому що бачать, наскільки драконівськи налаштовані Китай і Росія, і знають, що наші технології кращі», – говорить він. «Я думаю, вона могла б привнести свіжий голос у наш підхід до них».
Якщо Гарріс переможе, вона головуватиме в епоху крутих змін, і їй доведеться прокладати шлях Америки в третю епоху після Другої світової війни.
Зрештою ключем до її зовнішньої політики, як і у випадку з усіма іншими адміністраціями, будуть «події». Практично кожен президент вступав на посаду з набором припущень, а потім його зносило на інший курс.
Згадайте Обаму, каже один із ветеранів національної безпеки. У свій перший термін він схвалив «різке» введення військ в Афганістан. У другий термін він настільки побоювався використовувати американську міць, що використовував гасло «не роби дурниць».
Союзники Гарріс кажуть, що вона використала б можливості технологій. Вони натякають, що вона могла б збільшити витрати на оборонну промисловість, вивчити потенціал штучного інтелекту і космосу для сучасних форм оборони. «Вона представляє нове покоління, що приходить до влади в Білому домі, і, можливо, має більш довгострокові перспективи», – каже сенатор Кріс Мерфі.
Але яким би не було її бачення, в умовах воєн в Україні та на Близькому Сході, а також інших криз, що лежать в очікуванні, її завдання, як і завжди в Овальному кабінеті, полягатиме в тому, щоб бачити далі щоденного брифінгу.