Володимир Путін приїхав до Пекіна з надією продати Китаю ще більше російського газу. Але вийшло приблизно так, як у людини, яка приходить у банк за іпотекою після того, як спалила попередній будинок. Китай уважно вислухав, покивав головою — і нічого конкретного не підписав.
Під час переговорів у Пекіні Росія та Китай так і не змогли домовитися щодо будівництва газопроводу «Сила Сибіру-2» — одного з головних енергетичних проєктів Кремля після втрати європейського ринку.
Речник Путіна Дмитро Пєсков був змушений визнати, що сторони лише “в цілому досягли розуміння” щодо основних параметрів проєкту. Простою мовою це означає: домовилися домовлятися далі. Жодних чітких термінів будівництва немає, а багато деталей ще потрібно погодити.
І це особливо боляче для Москви, бо «Сила Сибіру-2» для Кремля — не просто труба. Це спроба врятувати російський газовий експорт після того, як війна проти України фактично обвалила постачання до Європи.
План був грандіозний: 2600 кілометрів труби, 50 мільярдів кубометрів газу щороку, маршрут через Монголію та новий величезний ринок у Китаї. Причому газ мали качати саме з тих родовищ, які раніше працювали на європейців. Тобто Росія просто намагається переклеїти цінник “ЄС” на “Китай” і зробити вигляд, що нічого страшного не сталося.
Але проблема в тому, що Пекін не поспішає рятувати Москву. Китай демонструє дуже стриманий інтерес до проєкту й явно насолоджується ситуацією, у якій Кремль дедалі сильніше залежить від китайських грошей та ринку.
Росія, схоже, розраховувала, що нестабільність на Близькому Сході та загрози для енергетичних поставок через Ормузьку протоку підштовхнуть Китай до швидкої угоди. Але цього не сталося. Пекін поводиться як досвідчений покупець на Благбазі (Центральний ринок у Харкові – ред.): бачить, що продавцю дуже треба гроші, — і тому не поспішає.
При цьому після переговорів сторони урочисто підписали близько 40 документів про “стратегічне партнерство”, “дружбу” та “поглиблення співпраці”. Тобто паперів було багато, гучних слів — ще більше, але головної газової угоди серед них не виявилося.
Окремо Москва та Пекін домовилися розширювати спільні військові навчання, морські та повітряні патрулювання. І це вже виглядає як класична картина сучасної геополітики: Росія дедалі більше намагається продати Китаю все, що в неї залишилося — газ, військову дружбу і свою “антизахідність”. А Китай спокійно вирішує, що з цього йому справді потрібно.
