Американо-британський соціолог і політолог Сем Грін, видатний фахівець по Росії, професор лондонського Кінгс-коледжу та директор з демократичної стійкості Європейського центру політичного аналізу, у себе в Substack сперечається з тезою про те, що «Путін уже програв». Цю фразу часто можна почути від представників адміністрації Байдена – а цього тижня такі слова вимовив сам американський президент.
“Ні, не програв”, – наполягає Грін, і ось чому.
«Та Росія, яка зазнала стратегічної поразки, – це не та Росія, з якою Україна веде війну», – пише Грін. «Так, як вказують в адміністрації Байдена, Росія не змогла реалізувати свої територіальні амбіції, стала менш успішною та захищеною, зіштовхнула Фінляндію та Швецію із паркану на бік НАТО, і хоча Україна ще не в НАТО, проте НАТО вже дуже в Україні. І якби Росія була країною, в якій президент повинен звітувати, у будь-якому реальному сенсі, за турботу про національні інтереси, то все це мало б значення. Але Росія – не така країна», – продовжує він.
У системі інтересів та стимулів для Путіна боротьба в Україні лише доповнює боротьбу всередині Росії – а з точки зору боротьби з будь-якими можливими внутрішніми ворогами війна йде краще нікуди, наголошує вчений.
Жодної організованої масової опозиції більше немає. Росіяни пручаються пасивно – тікають із країни або відкуповуються від військової служби хабарами.
На тих, хто відкрито висловлюється проти війни, чекають репресії. Навіть серед тих, хто сумнівається в тому, що цю війну потрібно було починати, багато хто вважає, що якщо вона вже розпочата, необхідно знайти спосіб її виграти або хоча б не програти, додає Грін.
Навіть заколот Пригожина не похитнув режим: «факт, на який потрібно звертати найбільше уваги, – це не те, що Пригожин повстав, а те, що до нього ніхто не приєднався», вважає політолог. «А це, я думаю, тому, що війна створила диво з відносинами Путіна з багатими та могутніми», – продовжує він. Хоча вони безпосередньо постраждали від західних санкцій, «конфлікт створив досить нового багатства, за яке варто конкурувати».
«З металу треба робити танки та снаряди, потрібно вербувати армії найманців, є логістика постачання фронту та обходу санкцій – все це щедрі джерела доходу для тих, хто зумів потурбуватися. А виділення доступу до цих доходів та так, щоб себе не забувати, – це саме та гра, яка і наділяє Путіна владою», – пише соціолог.