Лонгріди

Віталій Портников: Мистецтво розставання

1 Вересня 2022 10:50
портников

Смерть Михайла Горбачова ще раз нагадала, як далеко розійшлися в сучасному світі Росія та інші колишні радянські республіки.

Коли помер Сталін, портрети вождя можна було побачити на перших шпальтах усіх українських чи казахстанських газет та на обкладинках журналів; вірші, присвячені смерті “найлюднішого”, писали і Костянтин Симонов, і Максим Рильський. Та й смерті генеральних секретарів у “п’ятирічку кремлівського похорону” висвітлювалися практично однаково, що в Москві, що в Києві, що в Ташкенті.

Зараз ми стали свідками начебто спільної історичної події – смерті останнього генерального секретаря ЦК КПРС та президента Радянського Союзу. Але для росіян – незалежно від їхніх політичних переконань – це своя “рідна” новина, свій колишній президент. Консерватори сичать: “Він розвалив Радянський Союз”. Ліберали “дякують за свободу”, якою не змогли скористатися. Про все це – внутрішня російська дискусія. У будь-якому разі останнього президента СРСР поховають на Новодівичому, неподалік могили першого президента Росії, який став по суті його безпосереднім наступником: та ж резиденція, той самий кабінет, те ж нерозуміння справжнього місця і значення своєї країни в навколишньому просторі.

В Україні до смерті Горбачова поставилися зовсім інакше – і аж ніяк не лише тому, що покійний, будучи вже політичним пенсіонером, підтримав путінську окупацію Криму. Просто ті, хто в Радянському Союзі не жив, взагалі не дуже розуміють, яке відношення до них має політик, який помер у ворожій країні.

А ті, хто в Радянському Союзі жив, оцінюють сьогодні Горбачова насамперед із погляду його ставлення до державності України та інших країн, окупованих більшовицькою Росією. Хоча, можливо, в роки горбачовського правління у них на першому плані були інші питання, але зараз стає зрозумілим, що саме ця державність, саме розрив із Москвою, яка так і залишилася центром жорстокості, були головним підсумком «перебудови».

Ну і що? І відразу виявляється, що – Тбілісі, Баку, Вільнюс. Нездатність не те що вирішити – зрозуміти конфлікт у Карабаху. Провокування конфліктів у Придністров’ї, в Абхазії, у Південній Осетії – це при ньому ще почалося, щоб не дозволити Молдові та Грузії йти шляхом балтійських країн. І це лише ті конфлікти, які продовжились. А були ж і ті, що вдалося зупинити, – і чимало. Кремль саме за Горбачова заклав таку кількість мін, що незрозуміло, коли вщухнуть вибухи. Ну і розробив – велике спасибі Анатолію Лук’янову – саму концепцію республіки-інваліда, від якої треба відкусити шматок території, щоб замість розвитку вона була стурбована виключно відновленням територіальної цілісності та врегулюванням конфлікту. Потім цим нехитрим інструментарієм скористаються і Єльцин, і Путін.

Для росіян все це взагалі не дуже важливе. Шовіністи скажуть, що “недодавив” – бо слабак. Для лібералів ці сторінки з біографії Горбачова несуттєві. Хоча перший з’їзд народних депутатів СРСР відкрився з імпровізованої хвилини мовчання щодо жертв погрому в Тбілісі – Горбачов нічого подібного не планував, він змушений був стати після того, як латвійський депутат Вілен Толпежников прорвався на трибуну. І потім депутати з Міжрегіональної групи буквально виривали у з’їзду згоду зі створенням слідчої комісії – Горбачов чинив опір цьому всіма силами. Ну про Вільнюса я вже й не нагадую. Він, як завжди, десь загубився і був ні до чого. Він завжди був ні до чого, коли йшлося про застосування сили та загибелі людей – і його шанувальники досі сприймають це як даність. Тому що була хороша людина, нічого не вкрала, “подарувала свободу”, любила Раїсу Максимівну.

Але саме ця система аргументів і перетворює його на президента російського порядку денного. Зрозуміло, що не лише російською, а й світовою, західною. Дивним було б, якби німці не цінували людину, яка не могла перешкодити об’єднанню Німеччини (хоча спочатку й хотіла). Дивним було б, якби американці не цінували того, хто розпочав процес роззброєння після краху розрядки та війни кремлівських придурків в Афганістані.

Але для тих, кому пощастило вирватися з радянських казарм, Горбачов виявився чужим президентом.

Оригінал


Якщо ви помітили орфографічну помилку в тексті, виділіть її мишею та натисніть Ctrl+Enter

Хочете першими дізнаватися про головні події в Україні - підписуйтесь на наш Telegram-канал

ТОП-новини
Останні новини
усі новини