На півночі Харківщини знову гаряче – російське командування вкотре вирішило перевірити, чи можна прорвати державний кордон кількістю. Більше піхоти. Більше «м’ясних» штурмів. Більше людей, яких кидають вперед із надією, що хтось таки добіжить.
Не добігають.
Бійці бригади «Гарт» зустрічають ці спроби холодно, методично та без ілюзій. Російсько-окупаційні війська намагаються просочитися через кордон, шукають слабке місце, тестують оборону. Але замість прориву отримують те, що в сучасній війні вирішує все — точність.
Найефективніший спосіб зупинити інфільтрацію — не чекати, поки ворог дійде до позицій, а нищити його ще там, де він тільки готується рушити. Дронарі «Гарту» працюють так, ніби це шахи, тільки фігури вибухають. Вони бачать цілі, коли ті їдуть на транспорті, коли повзуть лісосмугами, коли намагаються розчинитися серед напівзруйнованих будівель, перетворених на склади боєприпасів і тимчасові притулки.
Сховатися не вдається.
Кожен рух фіксується. Кожна спроба накопичення — під контролем. І коли на екрані з’являється чергова група, що сподівається на темряву, хаос або просто удачу, для неї все закінчується однаково швидко. Влучно. І без пафосу.
Російське командування може збільшувати кількість піхоти скільки завгодно. Але кількість — це не стратегія. Особливо тоді, коли проти тебе працюють люди, які навчилися аналізувати кожен удар, кожну помилку, кожну атаку і ставати після цього ще ефективнішими.
На прикордонні Харківщини окупантам дедалі частіше залишається лише одне — молитися. Проблема в тому, що проти точних дронів це не працює (дивитись до кінця).
