Нещодавно американські та британські експерти закликали аналітиків і політиків утриматися від “підштовхування” України до швидшого контрнаступу, чи будь-якого зі сценаріїв щодо потенційних перемовин з Росією. Про те, чи достатньо швидко українські військові звільняють свої території говорять також в американському Конгресі напередодні голосувань щодо збільшення військової підтримки.
На тлі цих обговорень Голос Америки попросив прокоментувати хід контрнаступу заступницю міністра оборони України Ганни Маляр.
У розмові з керівницею Східноєвропейського бюро Голосу Америки Мирославою Ґонґадзе Маляр розповіла про просування українського контрнаступу, стан війська, стратегії сторін та потреби української армії.
Мирослава Ґонґадзе: З боку західних медіа і оглядачів звучить багато запитань і навіть певне розчарування ходом контрнаступальноі операції, наскільки виправдані були очікування щодо успіхів контрнаступу і наскільки виправдані є ці розчарування?
Ганна Маляр: Насправді не існує критеріїв, за якими можна виміряти і оцінити наступ. Немає лінійки, немає таких ваг і немає таких стандартів чи норм. Ми в цьому столітті – перша і єдина держава, яка обороняється від такої повномасштабної та інтенсивної війни.
Військова наука говорить про те, що наступати можна тільки у випадку, якщо у тебе більше зброї і більше війська, ніж у того, на кого ти наступаєш. В України ж менше бійців, ніж у Росії, і значно менше зброї.
Але ми ризикнули, коли у ворога перевага вимірюється не кілометрами і не метрами, а самим фактом військової переваги, і ми в таких умовах ще й просуваємось, всупереч військовій науці.
Це безпрецедентно і ми це називаємо українським дивом.
М.Ґ.: Ви кажете, що Україна і у військовій потузі, і в кількості людей набагато слабша від Росії. Чого сьогодні не вистачає на фронті?
Г.М.: Україна воює в умовах переваги росіян в кількості людей, кількості озброєння, у росіян перевага в повітрі і у нас погано захищене небо, тому що ракети росіяни запускають по усій території щодня. І у нас немає жодного безпечного місця в Україні.
Тому потреба – це протиповітряна оборона, щоб захистити небо і убезпечити наших людей, цивільних насамперед. Це також далекобійна зброя і авіація.
Ну і варто сказати, що боєприпаси – це те, що постійно витрачається щодня. І для того, щоб було зрозуміла різниця в боєприпасах: приміром, східний фронт, там, де бахмутський напрямок, де постійно обстрілюються Авдіївка, Мар’їнка, Лиман, Куп’янськ, там росіяни в день вистрілюють снарядів іноді у 8, у 10 разів більше, ніж у нас є можливість зробити те ж у відповідь. Що це за цифри? Минулого тижня, наприклад, було 8 000 обстрілів з російського боку. У боєприпасах це 380 000 снарядів.
М.Ґ.: Багато говорять про лінію оборони, яку збудували росіяни і особливо про замінування і про нестачу техніки для розмінування.
Г.М.: На жаль, на сьогодні Україна – одна з найбільш замінованих країн (за площею). Якщо вимірювати і ті території, які росіяни окуповують, вони велику частину мінують для того, щоб не можна було їх звільнити.
От та перша лінія оборони, яку ми проривали на півдні, там замінування було у три шари. І розміновувати доводилося іноді навіть “ручним” способом. Тому що не скрізь і не на всіх ділянках це можна зробити технічно.
Тому в Україні дійсно велика потреба в усьому спектрі розмінування: це і підготовка людей, і техніка. У нас дійсно військові проходять спеціальне навчання для того, щоб під час наступу здійснювати і розмінування.
М.Ґ.: Щодо прогресу у звільненні територій генеральний секретар НАТО днями сказав, що Україна все ж таки рухається вперед. За вашою оцінкою, за оцінкою командування, якого вдалось досягти прогресу?
Г.М.: Загалом за час цих наступальних дій звільнено близько 270 кв. км. У нас ідуть звільнення по бахмутському напрямку та Південний фланг.
Некоректно оцінювати за шкалою добре/погано, багато/мало, тому що військові мають декілька задач під час наступальної операції, і це не тільки виключно просування вперед.
Їхнє завдання – створити умови, за якими можна буде просуватися, тому що ворог готовий до таких дій. Бо росіяни розуміли, що ми рано чи пізно будемо звільняти наші території і тому вони одразу, як тільки їх захоплювали, вже й укріплювали рубежі і там на сьогодні три лінії оборони та друга, до якої ми підійшли, це вже не просто замінування тут і там. Ми пройшли далі, і це вже бетонні укріплення під ключовими панівними висотами, і це теж дуже складна перепона, яку треба долати.
Тому первинна задача – послабити наступальний оборонний потенціал ворога, щоб вони менше могли оборонятися.
Наші військові за цей час наступальної операції знищили тисячі особового складу росіян, це всі ті люди, які здійснювали оборону проти нашого наступу, а наші знищили сотні, зараз вже мабуть тисячі одиниць техніки, бо ми за тиждень знищуємо десь по 300 одиниць бойової техніки в середньому. От порахувати за кілька місяців, скільки знищено у ворога техніки, озброєння, складів з боєприпасами. Це все теж результат наступальної операції, який варто враховувати.
М.Ґ.: З приводу тактики росіян ви щойно сказали про намагання сповільнити чи послабити можливості захисту з російського боку. Яку тактику росіян ви спостерігаєте сьогодні? Зрозуміло, що вони вже не можуть наступати так як раніше, але чи є зараз якийсь паритет на фронті? Яка загалом тактична ситуація на фронті?
Г.М.: Для росіян основним напрямком наступу залишається Схід і вони досі перед собою тримають мету вийти на кордони Донецької і Луганської областей, для них там чотири основних напрямки наступу – Куп’янський, Лиманський, Авдіївський, Мар’янській. По бахмутському напрямку ми рухаємося вперед, там вони перебувають в обороні. По сходу ми бачимо певну мінливість, бувають часи, наприклад, як три тижні тому було загострення на Куп’янському, Іловайському напрямку.
Далі, якщо дивитися по цифрах обстрілів і штурмів, їх ніби зараз трохи менше, але це не означає, що на цих напрямках і у них по суті там декілька задач.
З одного боку, вони хочуть вийти на кордони Донецької та Луганської областей, а на куп’янському напрямку прагнуть здійснити реванш і повернути те, що нами було звільнено минулої осені. З іншого боку, їхня задача – розконцентрувати увагу наших сил за різними напрямками, щоб ми не могли їх зібрати на бахмутському напрямку, де у нас відбувається успішне просування.
Мар’їнку вони фактично стерли вже з лиця землі, там не залишилось жодного будинку вже, але захопити і взяти контроль над Мар’їнкою вони не можуть. Обстрілювати вони можуть, в них є ресурси, але наші потужніше там стоять.
Критична точка зараз – Авдіївка. Те саме, вона теж вже практично зруйнована, там вже всі закопались в землю, але теж взяти під контроль вони не можуть. Зайти в Мар’їнку вони побоюються, щоб не зав’язувати там в таких боях як вони в Бахмуті зав’язують, намагаючись оточити. Вже майже рік вони не можуть це зробити тому там скрізь запеклі бої і вона не полишають мети саме на сході рухатися вперед. На півдні вони там скрізь в обороні
М.Ґ.: Щодо півдня нещодавно президент зробив заяву в інтерв’ю одному з телеканалів про те, що Україна хоче вийти на кордони з Кримом і потім можливе питання демілітаризації Криму і переговорів. Яка зараз там ситуація і що означає заява президента?
Г.М.: Ну ми за політичний трек не відповідаємо, у військових є стратегічна задача звільняти окуповані території, тому тут я не можу коментувати. Що ж стосується півдня, там теж стоїть задача повернення території і військові над цим працюють.
Буває по-різному, якщо ми, до речі, про Херсон поговоримо, наприклад, то там так само ситуація доволі повільно розвивалась і формувалась до того, як було звільнено саме місто. Це у продовження теми “швидко чи повільно відбувається наступ”. От у нас є приклади, коли теж все дуже повільно йшло, але була створена відповідна ситуація і потім дуже швидко було звільнено місто Херсон.
М.Ґ.: Багато говорять про Мелітополь. Які взагалі перспективи звільнення Мелітополя в цьому сезоні?
Г.М. Так, Генеральний штаб цей напрямок щодня подає як напрямок наступальних дій, деталі ж під час операції переважно не оприлюднюються. За результатами Генштабу, там є поступове просування і закріплення на тих висотах, які вдається зайняти.
Складно оцінювати і прогнозувати, тому що дуже багато факторів, які можуть вплинути на розвиток бойових дій.
М.Ґ.: Днями державний секретар США був в Україні, оголосив про додаткову допомогу. У Вашингтоні також про додаткову допомогу в законодавчому органі багато говорять. У серпні місяці було трошки уповільнення процесу надання допомоги. Як взагалі ви оцінюєте сьогодні західну допомогу Україні і чого Україні найбільше не вистачає від західних партнерів?
Г.М.: Україна і українці дуже цінують цю допомогу і ми добре розуміємо, що без неї ми не зможемо звільняти наші території і не зможемо перемагати. Тому це один з найважливіших факторів. Перше – це сміливість і професіоналізм української армії, а друге – це зброя, без якої це неможливо.
Водночас у росіян озброєння на сьогодні набагато більше. І це саме те, що уповільнює активність наших дій, у нас немає можливості відповідати росіянам паритетно такою ж кількістю, скажімо, обстрілів, як це роблять вони. У нас не вистачає ще ресурсів для того, щоб використовувати далекобійну зброю, щоб повністю звільнити територію у радіусі наших тимчасово окупованих територій і, на жаль, ми щодня потерпаємо від ракетних атак на цивільну та військову інфраструктуру. І ми не можемо на сьогодні на повну закрити небо. Це ті потреби, які нагальні, і які не дають можливості нам просуватися так швидко, як би хотілось.
М.Ґ.: Якщо б допомога коаліції з підтримки України була достатньою, то, на вашу думку, українська армія готова звільнити території набагато швидше?
Г.М.: Українська армія не просто готова, а спроможна. Сьогодні це воїни з дуже високим рівнем професіоналізму і з колосальним досвідом війни, а дух української армії не слабне, він такий же сильний, як і на початку війни. І при наявності паритетної, рівної з росіянами кількості зброї, хоча би рівної, нам би вдалося дуже швидко звільнити наші території.