Дешеві дрони знищують мільярдні російські бомбардувальники, а системи радіоелектронної боротьби збивають з курсу російські керовані авіабомби. В Україні Захід в режимі реального часу вивчає, як сьогодні ведеться війна – і як дорогі озброєння можуть виявитися марними, пише Neue Zürcher Zeitung.
Росія прибирає уламки, Росія думає про помсту. Але поки російське військове командування розгрібає рештки бомбардувальників на авіабазах у Сибіру, за Полярним колом чи під Москвою, українці вже готуються до наступного кроку.
“Швидкість – вирішальна”, – каже Давид Кириченко, військовий експерт і репортер. За його словами, українські військові розуміють, що трюк, який їм вдався під час гучної атаки на російські авіабази 1 червня, вдруге вже не спрацює. “Це як цикл гнучкої розробки програмного забезпечення”.
За попередніми оцінками, під час тієї атаки було знищено або пошкоджено понад десяток стратегічних бомбардувальників і літаків радіолокаційного стеження. Дрони з вибухівкою були сховані у вантажних контейнерах, дахи яких дистанційно відкривалися перед запуском.
Цю операцію, що отримала назву “Павутина”, вважають майстерною роботою Служби безпеки України. Водночас сама Україна дедалі більше перетворюється на велику лабораторію війни. Тут у реальному часі видно, як швидко змінюються зброя і тактика, і наскільки умовною може бути цінність навіть найдорожчої техніки — від бойових літаків до танків. Жодна армія НАТО, жодна зброярська компанія в Європі чи США не має такого досвіду. Усі вони сьогодні вчаться в України, яка вже четвертий рік тримає оборону проти значно більшого за розміром агресора.
Інновації стали одним з ключових чинників на полі бою. Вздовж 1200-кілометрової лінії фронту технологічний прогрес відбувається надзвичайно швидко. Те, на що колись йшли десятиліття, сьогодні займає лічені місяці — або й менше.
Щойно одна зі сторін запроваджує нову технологію – дрон, високоточну бомбу або радіоелектронну систему, яка може вивести їх з ладу, – інша сторона одразу ж працює над засобом протидії. Щойно з’являється відповідь – починається розробка контрзаходів до неї.
І так по колу – все швидше. Українські та російські фахівці з озброєння намагаються випередити одне одного, створити тимчасову перевагу. Але така перевага рідко буває довготривалою.
За словами Самуеля Бендетта, аналітика американського аналітичного центру CNA у Вірджинії, в Україні “кожні два тижні або максимум кожні три місяці” з’являється нове покоління технологій.
Це дуже швидко. Для порівняння, новітній винищувач-невидимка F-35 компанії Lockheed Martin вперше злетів у 2006 році — і досі тестується. Його інженери все ще намагаються вдосконалити конструкцію.
Американські та інші західні озброєння часто мають довгі цикли розробки, адже самі ці країни вже давно не вели великої війни з технологічно рівним супротивником. Ані Україна, ані Росія такої розкоші не мають.
“Тривалість циклу розробки залежить від складності цільової технології”, – пояснює Сергій Лавров, директор з маркетингу київської компанії Kvertus, яка займається дронами та радіоелектронною боротьбою.
За його словами, нову систему управління для ударного дрона можна створити за кілька тижнів. А розробка способу її блокування – може зайняти від одного до кількох місяців. Але перевага, хоч і короткочасна, все ж може дати вирішальний ефект – як це було під час атаки на п’ять російських авіабаз 1 червня.
Тоді понад сотню невеликих дронів із вибухівкою змогли обійти ППО і знищити цінну техніку, що стояла на злітних смугах за тисячі кілометрів від України.
Росіяни, намагаючись замаскувати свої літаки, виклали на них автомобільні шини – аби спотворити форму та обдурити дрони з системами штучного інтелекту. Але це не допомогло: українські розробники врахували такий трюк, і системи розпізнавання цілей не сплутали літак із купою гуми.
Після цього удару росіяни почали вживати нових заходів – зокрема ховають літаки під спеціальні сітки, які мають ловити дрони.
Інноваційний підхід як постійна гонитва добре відомий команді з десяти людей з київської лабораторії Night Watch. Вони намагаються бути на кілька кроків попереду росіян. Наприклад, коли Росія почала скидати керовані авіабомби з безпечної відстані за межами досяжності українських ракет ППО, команда Night Watch розробила відповідь – систему радіоелектронної боротьби “Lima”.
Lima – це потужний радіопередавач, який здатен не лише заглушити сигнал між російськими авіабомбами та супутниками, а й дезорієнтувати їх, подаючи хибні координати.
Минулого року ці системи розгорнули на півдні та північному сході України. Їх ефективність стала очевидною: за словами представника Night Watch, раніше росіяни влучно били по об’єктах у Харкові та Запоріжжі. Після запровадження Lima точність різко впала, а згодом удари по центрах регіонів узагалі припинилися.
Але Росія не залишила це без відповіді. І тут проявляється різниця між двома підходами. Українська оборонна промисловість – це сотні лабораторій та майстерень, які конкурують між собою і швидко адаптуються. Їх близькість до фронту дозволяє оперативно реагувати на запити військових.
“Зв’язок з військовими має бути постійним, інакше не створиш продукт, що відповідає умовам бою”, – каже Лавров.
Втім, Росія має інші переваги: масштаб і ресурси. Її економіка в десять разів більша за українську, а в той час як у Night Watch працює десять людей, російське КБ “Базальт”, яке розробляє керовані бомби, має 1600 працівників.
Зрештою, Росія змогла створити нову, більш аеродинамічну версію авіабомби, що має дальність 80 км – удвічі більше за попередню. Це проблема для Lima та інших подібних систем, адже ефективність перешкодження падає з відстанню. Як наслідок, з січня інтенсивність обстрілів знову зросла.
Українські інженери намагаються створити потужніші засоби РЕБ. СБУ, можливо, вже готує нові асиметричні операції – на кшталт тієї, що сталася 1 червня. Одне зрозуміло точно: технологічна гонка триває.
