Світові ціни на нафту можуть більше не повернутися до звичного рівня через війну США, Ізраїлю та Ірану. Навіть після тимчасового зниження вони залишаються вищими, ніж у «нормальні» роки, що може мати довгострокові наслідки для економіки.
Про це повідомляє The Independent. Одним із ключових факторів є фактичне блокування Ормузької протоки, через яку у мирний час транспортується близько 20% світових поставок нафти і газу. Невизначеність щодо тривалості конфлікту формує так звану «премію за ризик», яка утримує ціни на підвищеному рівні.
Додатковий тиск створюють зростання вартості страхування перевезень, скорочення судноплавства та подовження маршрутів, що обходять Близький Схід. Це ускладнює глобальні ланцюги постачання енергоносіїв.
Хоча ціни на нафту частково знизилися нижче 100 доларів за барель на тлі надій на мирну угоду, вони все ще значно перевищують довоєнний рівень у 70–80 доларів, який вважався нормою з 2023 року.
Аналітики зазначають, що проблема може бути не лише тимчасовою. Пошкодження нафтової інфраструктури на Близькому Сході може потребувати років для відновлення, а ключовим викликом стає не наявність ресурсів, а здатність постачати їх стабільно та дешево.
Зростання цін на нафту має широкий вплив на економіку. Дорожчають не лише бензин, дизель і авіапаливо, а й тисячі товарів, виробництво яких залежить від нафтопродуктів — від пластмас і фарб до медикаментів, мийних засобів і будівельних матеріалів.
Також під ударом опиняється сільське господарство, оскільки багато добрив виготовляються з нафтопродуктів. Це може вплинути на ціни на продукти харчування.
Окремо зазначається вплив на будівельну галузь: матеріали, логістика та виробництво стають дорожчими, що ускладнює доступність житла.
Експерти нагадують, що світ уже переживав нафтові шоки, але цього разу ситуація може бути іншою через масштаб руйнувань і геополітичні ризики. Якщо раніше зростання цін компенсувалося новими технологіями та відкриттями родовищ, то нині головне питання — чи можливо відновити дешеві поставки.
Паралельно змінюється підхід до енергетичної безпеки. Замість моделі «точно вчасно» країни переходять до «про запас», створюючи резерви, що підвищує витрати на інфраструктуру, зберігання та страхування.
У довгостроковій перспективі це означає зростання витрат для урядів і домогосподарств, а також зміну поведінки споживачів і бізнесу — від скорочення подорожей до переходу на альтернативні джерела енергії.