Діма ніколи не гасить цигарку, поки не викурить її до самого фільтра, ризикуючи обпалити пальці, щоб зробити ще одну затяжку. Він провів роки на українських фронтах. Він знає ціну хорошій сигареті.
Будучи командиром батальйону, Діма командував приблизно 800 бійцями, які воювали в найзапекліших і найкровопролитніших боях війни – востаннє під Покровськом, стратегічно важливим східним містом, що зараз перебуває на межі відходу до Росії.
Але коли більшість його солдатів загинули або були важко поранені, Діма вирішив, що з нього досить. Він звільнився і влаштувався на іншу роботу у військовій службі – в офіс у Києві.
Стоячи біля входу в офіс, паля цигарку і попиваючи солодку каву, він сказав CNN, що просто не може більше дивитися, як гинуть його люди.
Два з половиною роки наполегливого наступу Росії призвели до того, що багато українських частин було знищено. Підкріплення приходять рідко, що призводить до виснаження і деморалізації деяких солдатів. Особливо важка ситуація склалася в піхотних частинах під Покровськом і в інших місцях на східній лінії фронту, де Україна намагається зупинити повзучий наступ Росії.
CNN поговорив із шістьма командирами та офіцерами, які воюють або донедавна керували підрозділами в цьому районі. Усі шестеро сказали, що дезертирство і непокора стають широко поширеною проблемою, особливо серед нещодавно набраних солдатів.
Четверо з шести, включно з Дімою, попросили змінити або приховати їхні імена через делікатний характер теми і через те, що вони не мають права спілкуватися з пресою.
“Не всі мобілізовані солдати залишають свої позиції, але більшість. Коли сюди приходять нові хлопці, вони бачать, як тут важко. Вони бачать багато ворожих безпілотників, артилерії та мінометів», – розповів CNN один із командирів підрозділу, що воює зараз у Покровську. Він також попросив не називати його імені.
“Вони виходять на позиції один раз і, якщо виживають, більше не повертаються. Вони або залишають свої позиції, або відмовляються йти в бій, або намагаються знайти спосіб піти з армії», – додав він.
На відміну від тих, хто пішов добровольцем на початку війни, у багатьох новобранців не було вибору вступати в конфлікт. Вони були призвані після того, як навесні в Україні набув чинності новий закон про мобілізацію, і не можуть законно покинути армію доти, доки уряд не оголосить демобілізацію, якщо тільки не отримають на це спеціальний дозвіл.
Однак проблеми з дисципліною почалися задовго до цього. Минулої зими та весни Україна переживала вкрай важкі часи. Багатомісячні затримки з отриманням американської військової допомоги призвели до гострої нестачі боєприпасів і серйозного падіння морального духу.
Багато солдатів розповідали CNN, що часто опинялися на хорошій позиції, з гарним оглядом супротивника, що наближається, і без артилерійських снарядів, які можна було б випустити. Деякі говорили про почуття провини за те, що не можуть забезпечити належне прикриття своїм піхотним підрозділам.
«Дні довгі, вони живуть у бліндажі, чергують цілодобово, і якщо вони не можуть стріляти, то в росіян є перевага, вони чують їхній наступ і знають, що якби вони відкрили вогонь, то цього б не сталося», – сказав Андрій Горецький, український військовий, підрозділ якого нині б’ється в Часовому Яру, іншій гарячій точці східної лінії фронту.
Сергій Цехоцький, офіцер 59-ї окремої мотопіхотної бригади, розповів CNN, що підрозділ намагається проводити ротацію солдатів кожні три-чотири дні. Але безпілотники, кількість яких за час війни тільки збільшилася, можуть зробити це занадто небезпечним, змушуючи солдатів залишатися на місці довше. «Рекорд становить 20 днів», – сказав він.
У міру погіршення бойової обстановки дедалі більша кількість військовослужбовців стала здаватися. За даними українського парламенту, тільки за перші чотири місяці 2024 року прокурори порушили кримінальні справи проти майже 19 000 солдатів, які або залишили свої пости, або дезертирували. Понад мільйон українців служать у силах оборони і безпеки країни, хоча в це число входять усі, включно з людьми, які працюють в офісах далеко від лінії фронту.
Це приголомшлива і – швидше за все – неповна цифра. Кілька командирів розповіли CNN, що багато офіцерів не повідомляють про дезертирство і СЗЧ, сподіваючись переконати солдатів повернутися добровільно, не піддаючись покаранню.
Такий підхід став настільки поширеним, що Україна змінила закон, щоб декриміналізувати дезертирство і самовільну відсутність, якщо вони вчинені вперше.
Горецький сказав CNN, що цей крок має сенс. “Погрози тільки погіршать ситуацію. Розумний командир буде відкладати погрози або навіть уникати їх», – сказав він.
Покровськ став епіцентром боротьби за схід України. Російські війська просуваються до міста вже кілька місяців, але останніми тижнями їхній наступ прискорився, оскільки українська оборона почала руйнуватися.
Президент Росії Володимир Путін дав зрозуміти, що його метою є встановлення контролю над усією Донецькою та Луганською областями України, і захоплення Покровська, важливого військового і постачальницького центру, стало б важливим кроком на шляху до досягнення цієї мети.
Він розташований на ключовій дорозі, що з’єднує його з іншими військовими містами в регіоні, і на залізниці, що зв’язує його з Дніпром. На захід від міста розташована остання велика шахта з видобутку коксівного вугілля, яка все ще перебуває під контролем Києва і поставляє кокс для виробництва сталі – незамінний ресурс воєнного часу.
Українські солдати, які перебувають у цьому районі, малюють похмуру картину того, що відбувається. Київські війська явно відчувають нестачу чисельності та озброєння: за оцінками деяких командирів, на кожного українця припадає 10 російських солдатів.
Але, схоже, вони також борються з проблемами, які самі собі створили.
Офіцер із бригади, що воює в Покровську, який попросив не називати його імені з міркувань безпеки, розповів CNN, що погана комунікація між різними підрозділами є там головною проблемою.
За словами офіцера, були навіть випадки, коли війська не повідомляли повну картину бою іншим підрозділам з побоювання, що це виставить їх у поганому світлі.
Один із командирів батальйону на півночі від Донецька розповів, що його фланг нещодавно залишився незахищеним від російських атак після того, як солдати із сусідніх підрозділів залишили свої позиції, не повідомивши про це.
За словами кількох рядових солдатів, які донедавна воювали в Покровську, велика кількість різних підрозділів, які Київ відправив на східні лінії фронту, спричинила проблеми з комунікацією.
За словами одного з них, непоодинокими є випадки, коли українські глушилки сигналів впливають на координацію дій і запуск безпілотників, бо підрозділи з різних бригад не можуть нормально спілкуватися.
Група саперів – або бойових інженерів – розмовляла з CNN біля кордону України і Курської області Росії, куди вони були нещодавно перекинуті з півдня від Покровська.
Київ почав раптове вторгнення в Курськ минулого місяця, заставши Москву зненацька і швидко просунувшись приблизно на 30 кілометрів на російську територію.
Лідери України, включно з президентом Володимиром Зеленським, заявили, що однією з цілей операції було запобігти подальшим нападам на північ України, а також показати західним союзникам Києва, що за правильної підтримки українські військові можуть дати відсіч і зрештою перемогти у війні.
Операція також дала серйозний поштовх змученій нації. Більшу частину минулого року Україна перебувала на задвірках, переживаючи безперервні атаки, відключення електроенергії та несамовиті втрати.
Але сапери були не надто впевнені в правильності обраної стратегії. Щойно закінчивши тривале завдання на кордоні, вони сиділи за столиком біля зачиненого ресторану неподалік кордону і чекали, коли з’явиться їхня машина.
Палячи і намагаючись не заснути, вони задавалися питанням, чому їх відправили в Курськ, коли східна лінія фронту перебуває в безладі.
«Було дивно в’їжджати в Росію, тому що на цій війні ми повинні були захищати нашу землю і нашу країну, а тепер ми воюємо на території іншої країни», – сказав один із них. CNN не розкриває їхніх особистостей, оскільки вони не були уповноважені спілкуватися з пресою, а також через делікатний характер їхніх слів.
Усі четверо воюють уже понад два з половиною роки, і робота в них нелегка. Як сапери, вони проводять дні на передовій, розмінуючи мінні поля, готуючи оборонні споруди і проводячи контрольовані вибухи. Вони можуть опинитися під атакою, випереджаючи навіть першу лінію піхоти, тягнучи за собою близько 40 кілограмів спорядження і чотири протитанкові міни, кожна з яких важить близько 10 кілограмів.
У бесіді з CNN вони виглядали абсолютно виснаженими. У них не було відпочинку між місією в Покровську і місією в Курську.
“Це залежить від кожного командира. Деякі підрозділи отримують ротацію і мають час на відпочинок, а інші просто воюють без зупинки, вся ця система не дуже справедлива», – сказав один із солдатів. На запитання про те, чи дали їм успіхи в Курську такий самий поштовх, як і решті нації, вони відповіли скептично.
«Після трьох років війни все здається однаковим», – сказав CNN один із солдатів.
У четвер у розмові з CNN головнокомандувач військами України Олександр Сирський визнав, що низький моральний дух все ще є проблемою, і сказав, що його підвищення – «дуже важлива частина» його роботи.
Операція «Курськ»… значно підвищила моральний дух не тільки військових, а й усього населення України», – сказав він.
За його словами, він регулярно їздив на передову, щоб зустрітися з солдатами і зробити все можливе, щоб вони почувалися краще. “Ми розуміємо один одного, з ким би я не розмовляв, чи то рядовий солдат, автоматник, наприклад, чи командир бригади, батальйону… Я знаю всі проблеми, які відчувають наші військовослужбовці, солдати й офіцери. Лінія фронту – це моє життя», – сказав він.
І Горецький – офіцер, спеціально навчений надавати морально-психологічну підтримку військам, – є частиною плану з підняття бойового духу.
Під час нещодавньої відпустки в Києві Горецький розповів CNN, що, хоча його роль існувала вже деякий час, вона зводилася переважно до паперової роботи. Тепер він проводить набагато більше часу зі своїм підрозділом, перевіряючи, чи не перегоріли вони. Не те щоб його допомога завжди цінувалася.
«У них є уявлення, що я психіатр, який змусить їх пройти тисячі тестів, а потім скаже, що вони хворі, тому я намагаюся зруйнувати бар’єри», – сказав він, додавши, що невеликі відволікаючі фактори можуть запобігти падінню.
За його словами, в умовах одноманітності війни будь-який перепочинок від рутини може допомогти. Це може бути миття у справжньому душі, стрижка або купання в озері. «Це така дрібниця, але вона дає їм змогу на півдня вирватися з рутини, робить їх щасливими, і вони можуть повернутися на свої позиції більш спокійними», – пояснює Горецький.
Навіть офіцери з багаторічним досвідом роботи знаходять ситуацію на сході складною.
Деякі, як Діма, переводяться на посади далеко від лінії фронту. За його словами, його рішення покинути поле бою було спричинене здебільшого розбіжностями з новим командиром.
Це теж стає все більш поширеним явищем, розповіли CNN кілька офіцерів.
Ряди батальйону Діми ставали дедалі рідшими і рідшими, поки підрозділ не зник.
За словами Діми, вони так і не отримали достатнього підкріплення, і в цьому він повністю звинувачує уряд і його небажання набирати більше людей.
За останній рік батальйон зазнав важких втрат, воюючи на кількох лініях фронту, перш ніж його відправили в Покровськ без відпочинку. Діма бачив так багато вбитих і поранених, що втратив здатність мислити.
Проте він розповів CNN, що сповнений рішучості повернутися на передову, але для початку змінить своє життя.
“Я прийняв рішення, що перестану прив’язуватися до людей емоційно. Це гнилий підхід, але він найрозумніший», – сказав він.