Минулого місяця Україна передала Росії кілька десятків своїх громадян, яких раніше засудили за співпрацю з окупантами. Уряд назвав це частиною спроби звільнити цивільних українців, які незаконно утримуються в російських в’язницях. Однак правозахисники називають такий крок відчаєм і приводом для занепокоєння, пише CNN.
За даними українського уряду, у межах обміну «1000 на 1000» між Києвом і Москвою, було звільнено 70 українських цивільних, засуджених за колабораціонізм. Усі вони нібито добровільно погодилися на депортацію до Росії в межах державної програми, яка дає таку опцію засудженим за співпрацю з окупаційною владою.
Однак правозахисники та міжнародні юристи критикують цю схему. Вони вважають її суперечливою, такою, що відходить від попередньої політики Києва та може створити нові ризики — зокрема, Росія може почати активно захоплювати більше українців для наступних обмінів.
«Я цілком розумію мотиви — ми всі хочемо, щоб заручники в Росії якнайшвидше повернулися, але це точно не той шлях», — заявила Онісія Синюк, аналітик української правозахисної організації ZMINA.
Програма під назвою «Хочу до своїх» була запущена минулого року Координаційним штабом з питань поводження з військовополоненими, Міноборони, Службою безпеки та Уповноваженим Верховної Ради з прав людини.
На офіційному сайті програми розміщено фото і персональні дані близько 300 осіб, які начебто звернулися з проханням про депортацію до Росії. Біля 31 з них стоїть позначка з валізою та написом «Виїхав», а також коментар: «поїхав у Росію, натомість справжні українці повернулися додому».
За офіційними оцінками, в Росії нині утримують щонайменше 16 тисяч українських цивільних. Насправді ця цифра, ймовірно, значно більша. Загалом зниклими безвісти вважаються понад 37 тисяч громадян України — це і цивільні, і військові, і діти.
Серед утримуваних — журналісти, активісти, священники, політики, місцеві лідери, а також випадкові люди, яких росіяни затримали на блокпостах або на вулиці в окупованих регіонах. Багатьох депортували до Росії без звинувачень чи суду.
Згідно з міжнародним гуманітарним правом, окупаційна влада не має права затримувати цивільних, за винятком дуже обмежених ситуацій. У міжнародному праві не існує чіткого механізму обміну цивільних, як це передбачено для військовополонених.
Росія іноді стверджує, що затримані нею українські цивільні — це військовополонені, аби легалізувати їх утримання. Однак Київ відмовляється визнавати це, адже тоді під загрозу потрапляють цивільні в окупації — їх можуть затримувати заради майбутніх обмінів.
Уповноважений Верховної Ради з прав людини Дмитро Лубінець торік заявляв CNN, що Росія тримає українських цивільних як заручників і намагається торгувати ними. Київ закликає партнерів тиснути на Москву, аби звільнити людей через треті країни — як це було з українськими дітьми, яких повертали за сприяння Катару, ПАР і Ватикану.
Попри заклики ООН та ОБСЄ звільнити цивільних, Росія продовжує їх ігнорувати.
Програма «Хочу до своїх» стала спробою Києва повернути цивільних, не визнаючи їх військовополоненими. Але правозахисники закликають уряд домагатися безумовного звільнення. «За міжнародним правом не можна обмінювати цивільних — їх мають звільнити без жодних умов», — каже Юлія Горбунова з Human Rights Watch.
«Так, на практиці все набагато складніше — Росія не грає за правилами. Для українських цивільних потрапити до списку на обмін — єдина надія. Ця схема — спроба знайти для них вихід», — додає вона.
Про цю ж мету натякав і президент Володимир Зеленський, оголошуючи про обмін «1000 на 1000». «Дякую нашим правоохоронцям, які поповнили фонд обміну російськими диверсантами і колаборантами», — сказав він.
«Політичні в’язні»?
Утім, не всі в обміні виявилися «цивільними заручниками». Як повідомив CNN представник Координаційного штабу Петро Яценко, Україна не знала заздалегідь, кого саме Росія звільнить. У списку опинилися й понад 60 осіб, засуджених в Україні за кримінальні злочини, не пов’язані з війною.
Їхні терміни ув’язнення мали завершитися ще до 2022 року, але Росія незаконно утримувала їх у центрах для нелегальних мігрантів на окупованих територіях і включила до обміну.
Російська уповноважена з прав людини Тетяна Москалькова назвала переданих Києвом засуджених «політичними в’язнями», однак не надала деталей, ким вони є і що з ними буде далі.
На сайті програми «Хочу до своїх» вказано, за які саме правопорушення засуджували переданих осіб. Деякі з них отримали 5-8 років за колабораціонізм — за підтримку вторгнення чи передачу даних російським військовим.
Правозахисники критикують сам закон про колаборацію. За оцінкою Human Rights Watch, серед 2000 вироків, які вони проаналізували, чимало стосуються людей, які не мали на меті завдати шкоди, або просто виконували обов’язки на тимчасово окупованій території.
«Учителі, пожежники, соціальні працівники, двірники, які допомагали людям або роздавали гуманітарку — їх могли засудити як колаборантів. Це не означає, що справжніх колаборантів немає, але закон виписано так широко, що під нього підпадає дуже багато людей», — каже Горбунова.
Попри наявні заяви про добровільне бажання виїхати, правозахисники ставлять під сумнів етичність цієї ініціативи. «Це досі громадяни України, і називати їх на сайті “не справжніми українцями” — це… неправильно», — каже Онісія Синюк.