Безпека Європи досі значною мірою залежить від американських систем Patriot, Tomahawk, Starlink і винищувачів F-35. Європейські держави запускають власні оборонні програми, однак реальної технологічної автономії очікують не раніше початку 2030-х років.
Про це йдеться у матеріалі DW.
Залежність від американського озброєння була особливо помітною під час саміту НАТО в Анкарі та форуму оборонної промисловості. Значна частина нових замовлень знову дісталася підприємствам військово-промислового комплексу США.
Водночас виробництво та ремонт частини ракетного озброєння планують поступово переносити до Європи. Американська компанія Lockheed Martin і німецький концерн Rheinmetall підписали меморандум про наміри щодо спільного виробництва ракет ATACMS.
Таким чином європейські країни прагнуть збільшити власні запаси, хоча американські компанії й надалі зберігатимуть можливість заробляти на цих замовленнях. У довгостроковій перспективі Європа намагається зменшити залежність від Вашингтона.
Чим Європа хоче замінити Patriot
Одним із головних символів залежності європейських країн НАТО від США залишається зенітно-ракетна система Patriot. Вона захищає стратегічні об’єкти в Україні та вже десятиліттями перебуває на озброєнні багатьох членів Альянсу.
Європейською альтернативою на верхньому рівні протиповітряної оборони має стати французько-італійська система SAMP/T NG. Її модернізована версія повинна отримати нові сенсори та ракети, здатні перехоплювати, зокрема, балістичні цілі.
Перші екземпляри оновленої системи планують виготовити у 2027 році.
Для захисту на середній дальності європейці покладаються на німецьку систему IRIS-T виробництва концерну Diehl. Її вже використовують в Україні.
Нинішня версія IRIS-T має дальність до 40 кілометрів і може уражати цілі на висоті до 20 кілометрів. З 2029 року планують постачання розширеної версії IRIS-T SLX із дальністю близько 80 кілометрів і максимальною висотою ураження близько 30 кілометрів.
У короткостроковій перспективі Європа не зможе повністю замінити Patriot. Водночас у майбутньому власні системи мають посилити захист європейського повітряного простору від Росії.
ELSA як відповідь на ракетну перевагу РФ
Оборонна автономія стосується не лише захисту, а й здатності завдавати ударів на великій відстані. Наразі ключовим засобом для точкових атак глибоко в тилу потенційного противника залишаються американські крилаті ракети Tomahawk.
Німеччина в короткостроковій перспективі продовжує орієнтуватися саме на них. Берлін і Вашингтон підписали меморандум про намір придбати ракети Tomahawk та наземні пускові установки Typhoon.
Ці закупівлі мають закрити стратегічну прогалину у порівнянні з Росією. Водночас вони вкотре показують головну проблему європейської оборони: потрібні системи спочатку доводиться купувати у США, поки власні аналоги ще перебувають на стадії розробки.
Європейською відповіддю має стати програма ELSA – European Long-Range Strike Approach. До неї приєдналися шість європейських держав, зокрема Франція, Німеччина та Велика Британія.
У межах програми планують створити пускову установку Euro Multi Missile Launcher, високоточні крилаті ракети та відносно дешеві далекобійні дрони з радіусом дії від 500 до 2000 кілометрів.
Поки що ELSA є лише рамковою домовленістю між урядами та промисловістю. Реальної незалежності на полі бою від цих проєктів очікують лише на початку 2030-х років.
Окремою проблемою залишається так званий ланцюг ураження – Kill Chain. Навіть маючи власні ракети, Європа потребує автономної мережі сенсорів, супутникової розвідки та командних систем, здатних знаходити та визначати цілі без допомоги США.
DECODER і український досвід війни дронів
Повномасштабна війна Росії проти України продемонструвала значення безпілотників у сучасних бойових діях. Дрони домінують як на лінії фронту, так і під час ударів по тилових об’єктах.
На цей досвід орієнтується програма ЄС DECODER – Drone and Counter-Drone European Resolve. Вона має забезпечити європейські армії безпілотниками та системами протидії дронам, а також зменшити залежність промисловості від американських технологій.
Наразі багато розробок відбувається на національному рівні. Зокрема, німецькі стартапи й оборонні компанії отримують замовлення, пов’язані з війною в Україні та потребами Бундесверу.
DECODER має об’єднати ці розробки на рівні Європи. У програмі беруть участь 26 країн ЄС, Норвегія та Україна.
Участь України вважають особливо важливою через багаторічний бойовий досвід Збройних сил у застосуванні безпілотників.
Єврокомісія оцінює необхідні до 2033 року інвестиції у 3,5-5 мільярдів євро. Проте DECODER поки залишається рамковим проєктом, який ще потрібно наповнити конкретними рішеннями, контрактами та виробничими програмами.
IRIS² має стати альтернативою Starlink
Використання Starlink у війні в Україні показало критичне значення супутникового зв’язку. У відповідь Європейський Союз розвиває власну супутникову систему IRIS².
Вона має забезпечити захищений зв’язок для державних органів і використовуватися в оборонних цілях. Перші контракти на формування супутникового угруповання вже підписано.
До системи мають увійти до 290 супутників. Вартість проєкту перевищує десять мільярдів євро.
Основну фазу реалізації планують на 2029-2030 роки. Повноцінно запрацювати IRIS² має з 2030 року.
НАТО може закупити шведські літаки GlobalEye
Для ефективного використання авіації та ракет Європа також потребує власних засобів повітряної розвідки.
Нині НАТО експлуатує 14 літаків дальнього радіолокаційного виявлення AWACS, створених на базі американського Boeing 707 і розміщених у німецькому Гайленкірхені.
Тепер Альянс розглядає не лише американські літаки нового покоління. На саміті НАТО було оголошено про початок офіційних переговорів зі шведською компанією Saab щодо закупівлі до десяти літаків раннього попередження GlobalEye.
Контракт поки не підписано. За умови швидкого укладення угоди перші літаки можуть надійти з 2030 року.
Провал FCAS посилив залежність від F-35
Особливо помітною залежність від США залишається у військовій авіації. Багато європейських держав обрали американський винищувач п’ятого покоління F-35.
Європейською відповіддю мав стати проєкт FCAS, який у Франції називають SCAF. Він передбачав створення винищувача шостого покоління, що працював би в єдиній мережі з безпілотниками, сенсорами, хмарними системами обробки даних і новим озброєнням.
У проєкті брали участь Франція, Німеччина та Іспанія, а провідними компаніями були Dassault і Airbus.
Однак створення спільного винищувача опинилося під загрозою після багаторічних суперечок. Берлін і Париж не змогли врегулювати конфлікт між компаніями щодо керівництва проєктом, розподілу робіт і доступу до ключових технологій.
Провал одного з найбільших європейських оборонних проєктів став серйозним ударом по прагненню Європи до стратегічної автономії. Саме у сфері, де залежність від американських технологій є найбільш очевидною, національні та промислові інтереси знову стали на заваді спільному рішенню.
