На Венеційському кінофестивалі відбулася премʼєра документального фільму російсько-канадської режисерки Анастасії Трофімової “Росіяни на війні”. І хоча в описі стрічки стверджується, що вона далека від пропаганди, сама режисерка говорить, що “історії російських солдатів допоможуть глибше зрозуміти цю війну”, йдеться у матеріалі RFI.
“Анастасія Трофімова, російсько-канадська режисерка, отримує безпрецедентний доступ до батальйону російської армії в Україні. Не маючи жодних офіційних допусків чи дозволів, вона завойовує довіру піхотинців і протягом року слідує за одним із батальйонів, який просувається Сходом України. Те, що вона виявляє, далеке від пропаганди і ярликів, які нав’язуються зі Сходу чи Заходу: армія в безладі, солдати розчаровані й часто намагаються зрозуміти, за що вони воюють”, — так описують фільм на сайті Венеційського кінофестивалю.
Сама авторка в синопсисі стверджує, що її фільм “антивоєнний” і вона вирішила показати міжнародній спільноті “тих, кого більшість світу раніше не бачила”, тобто російських солдатів. До того ж Анастасія Трофімова впевнена, що її стрічка може стати “першим кроком до порозуміння і знаходження спільної мови, тому що вічна війна не може бути відповіддю”.
Про що ж фільм?
Якщо коротко, то він про російських військових, які вдерлися на територію України. Але режисерка намагається показати, що не все так просто, а ці військові насамперед є людьми. Саме це головне послання стрічки, яку демонструють європейській аудиторії та, судячи з заяв Трофімової, планують показати й на інших великих кінофестивалях.
Більша частина фільму знята на території тимчасово окупованих Донецької та Луганської областей. Тобто одним своїм візитом на ці території режисерка вже порушила українське законодавство. Утім, судячи з її інтервʼю, які вона дає російським ЗМІ, саме цей факт її не бентежить. І навіть більше: у саму зону бойових дій вона потрапила, не маючи жодних дозволів навіть від російської сторони. Провела із російськими військовими Трофімова сім місяців.
В інтервʼю одному з росЗМІ режисерка розповіла, що шукала зустрічі з російськими військовими від самого початку повномасштабного вторгнення РФ в Україну, оскільки намагалася зрозуміти, що відбувається: “Я сподівалася, що історії російських солдатів допоможуть глибше зрозуміти цю війну”.
В інтервʼю вона також розповіла, що спільного розуміння того, за що вони воюють, росіяни не мають. У кожного нібито своя мотивація: хтось прийшов за грошима, хтось “захищає країну від експансії НАТО”, хтось говорить, що прагне захистити Донбас, а хтось узагалі так і не зрозумів, для чого потрапив на фронт.
Окрім того, за словами режисерки, російські військові “намагаються лишатися людьми” попри все. І саме це вона намагається довести у своїй стрічці. У фільмі є сцена, де Трофімова запитує в одного з військових, чи правда, що армія РФ вбиває та катує людей на окупованих територіях. Він упевнено відповідає, що це неправда, адже “російські війська на це не здатні”. А на питання, чи вдерлися росіяни на чужу територію, він визнає, що це дійсно так, але ж вони просто виконували наказ.
Кіно як інструмент гуманізації
Сама Анастасія Трофімова стверджує, що за весь час перебування на фронті не бачила ознак воєнних злочинів. А на запитання під час пресконференції стосовно дій російських військових режисерка відповіла доволі розмито: “Я вважаю, що в західних ЗМІ саме з цим (з воєнними злочинами) асоціюються російські солдати, тому що інших історій не було. Це інша історія, і це була реальність, у якій вони жили”.
Цікаво, що Трофімова сама говорить про те, що її фільм можуть сприйняти як спробу “олюднити” росіян. Але при цьому прямо стверджує, що гуманізувати потрібно всіх без винятку: “Я вважаю це трохи дивним питанням, чи можемо ми олюднити, чи не олюднити когось. Отже, чи існують списки людей, яких ми можемо олюднити, і тих, яких ми не можемо? Звичайно, ми повинні гуманізувати кожного. Це величезна трагедія, насамперед для нашого регіону і для всього світу”.
Фільм “Росіяни на війні” зʼявився на одному з найвідоміших світових кінофестивалів на тлі жорстоких обстрілів, від яких останніми днями потерпає Україна. І він намагається показати російських військових у хорошому чи хоча б прийнятному світлі. Як звичайні гвинтики системи, а не як осіб, які щодня руйнують чужу країну. Тож не дивно, що роботу сприйняли не надто захоплено.
Але сам факт, що такі фільми зʼявляються, що їх знімає міжнародна команда, що їх демонструють на фестивалях, доволі промовистий. Наративи фільму та акцент лише на тому, що дії російських солдатів спровоковані зовнішніми обставинами, насторожують. Стрічка спрямована на тих західних глядачів, які вважають, що примирення між українцями та росіянами є можливим та важливим. До того ж він розмиває межу між нападником та стороною, яка захищається.