Володимир Путін склав присягу і вступив на посаду президента Росії на черговий шестирічний термін після того, як усунув своїх суперників, і тепер він зосереджений на війні проти України і на союзах, які йому потрібні для перемоги.
Про це йдеться в матеріалі The Wall Street Journal.
Після лютого 2022 року Путін встановив тісні відносини з цілою низкою країн, які поділяють його насторожене ставлення до США і Заходу. Іран постачає ракети і безпілотники. Північна Корея надсилає боєприпаси та іншу зброю. В Африці зусилля Путіна, спрямовані на те, щоб постати захисником традиційних релігійних цінностей, завоювали йому прихильників у низці країн, які раніше орієнтувалися на Захід.
Однак жодна з цих країн не є ближчою, ніж Китай. Є ознаки того, що найближчими місяцями та роками їхні інтереси будуть тісніше збігатися після того, як голова КНР Сі Цзіньпін раніше заявив, що їхні відносини “без кордонів”.
У своїй інавгураційній промові в Кремлівському палаці Путін повернувся до звичної теми створення того, що він назвав “багатополярним світовим порядком”, який може кинути виклик впливу Заходу.
Путін “явно цінує відносини з Китаєм понад усе, а китайці, схоже, схиляються до Росії зараз більше, ніж будь-коли раніше”, вважає старший радник з питань Росії та Європи вашингтонського Інституту миру США Дональд Дженсен.
“Китай – це рятувальний круг” для Росії, каже старший науковий співробітник Американського інституту підприємництва Леон Арон. Але, незважаючи на “відсутність любові до Ірану або Північної Кореї”, Путін потребує і цих країн, додав він.
“Ці чотири країни утворюють, по суті, вісь… Це партнерство за розрахунком, і наразі Москва зацікавлена, щоб вони були більш-менш разом, незважаючи на розбіжності”, – сказав Дженсен.
Після інавгурації Путін також планує провести переговори з лідерами Куби, Лаосу і Гвінеї-Бісау, що ще раз свідчить про його прагнення до поглиблення відносин Росії із зарубіжними країнами.
Путін може дозволити собі приділяти майже всю увагу війні і цим іноземним альянсам, тому що у нього практично немає опозиції всередині країни. Наростаюча хвиля репресій змусила замовкнути майже всіх критиків.
Арон назвав інавгурацію, яка відбулася майже через два місяці після перемоги Путіна на ретельно зрежисованих виборах, далекою від демократичного процесу. Швидше, “це заключна фаза самокоронації”, сказав він.
Політологи очікують, що внутрішні турботи Путіна будуть зосереджені виключно на збереженні його дедалі більш централізованого управління. Однак у довгостроковій перспективі він, найімовірніше, приділить основну увагу підтримці та зміцненню відносин, завдяки яким Росія хоче досягти вирішальної переваги у війні, одночасно підриваючи позиції США.