Мета боїв навколо Часового Яру – не утримати кожен сантиметр землі, а не дати російській армії пройти територією України і захопити її головні міста, включно з Харковом, Дніпром, Одесою і Києвом. Так само як Путіна цікавить Донбас не через його територію, він намагається підкорити Україну і покласти край її прагненню стати частиною європи.
Рік тому, коли Україна готувалася до контрнаступу, найпесимістичнішим сценарієм вважалося просто утримання власних позицій. Тепер, коли Росія готується до нового наступу, це вважається найкращим варіантом.
Усі – від солдатів до генералів, з якими The Economist розмовляв упродовж останнього тижня – знають, що Україні бракує ресурсів, щоб повернутися до кордонів 1991 року, як обіцяли її політики. «Я пропоную всім, хто говорить про кордони 1991 року, дійти до Бахмута», – каже полковник Олександр Тимченко, командир підрозділу ППО
Нині на карту поставлено не територіальну цілісність України, а її виживання. Уповільнення російських сил на Донбасі має вирішальне значення.
Командир 92 бригади полковник Павло Федосенко, який брав участь у звільнені Харківської області у вересні 2022 року, зараз веде бої приблизно за 350 км на південний схід від міста. «Усі знають, що якщо ми не будемо боротися за Костянтинівку і Дружківку [ймовірна наступна мета Росії], то за кілька тижнів російські війська будуть у Дніпрі, Харкові, Кривому Розі», – каже він.
Федосенко вважає – ймовірність того, що Росія зможе зайняти іншу частину Донбасу, становить 70%. Питання в тому, скільки часу це займе і якої шкоди їй може завдати Україна під час цього процесу.
Хоча Росія має перевагу в снарядах і живій силі, полковник Федосенко вважає, що вона, можливо, досягла свого піку. Лише кілька тижнів тому, каже він, російська піхота, підтримувана 10-20 бронемашинами і танками, робила атаки кожні дві-три години. Тепер вони атакують тільки раз на п’ять днів або близько того, використовуючи мотоцикли і квадроцикли, щоб не піднімати пил, і просуваючись невеликими групами в пошуках слабких місць.
За словами полковника Федосенка, близько 70% російських солдатів, які беруть участь у таких атаках – колишні ув’язнені. Він також бачить таджицьких, узбецьких, туркменських, кубинських і сомалійських найманців. Багато солдатів ніколи не брали участі в бойових діях. «Наші перехоплення кажуть, що вони скребуть по засіках, використовуючи всіх, кого можна змусити йти в бій, – кухарів, будівельників, механіків, кого завгодно», – каже Федосенко.
Він знає, що у багатьох російських солдатів немає вибору: «Більшість полонених, яких я беру, це хлопці з маленьких міст і сіл. Вони кажуть, що або їх уб’ють тут, або вб’ють там, якщо вони втечуть». Деякі закінчують життя самогубством замість того, щоб здатися.
Але поки що російські війська продовжують наступати. Можливо, Путін хоче завдати максимальної шкоди до святкування 75-річчя НАТО в липні, щоб принизити Захід і змусити Україну до переговорів. Але оскільки він не афішував новий наступ, йому також не доведеться визнавати його провал.
З огляду на те, що через кордон за 40 км від Харкова сформовано свіже угруповання з 50 000 російських військовослужбовців, українські командири знають, що може стати наступною ціллю Росії.
Один зі сценаріїв – ізолювати Харків, перерізавши головну дорогу на Київ. Інший варіант – просунутися на 10 км ближче, щоб східні околиці міста опинилися в зоні досяжності артилерії і створити буферну зону.
Командир знаменитого підрозділу «Кракен» Костянтин Немічев очікує, що в середині травня ворог знову атакує, але вважає, що до міста йому підійти не вдасться. В інтерв’ю біля зруйнованої будівлі школи в східній частині Харкова Немічев каже, що зараз оборона набагато сильніша. Є три лінії укріплень, щоб зупинити росіян. «Вони можуть просунутися на кілька кілометрів углиб області, але не думаю, що зможуть пройти більше ніж 10 км», – каже він.
Українські військовослужбовці знають, що у них немає іншого вибору, окрім як битися далі. «Ми можемо або битися за Україну проти Росії, або нас розгромлять і змусять битися за Росію проти Європи», – каже Олег Ткач, підполковник 3-ї танкової бригади. Але це відчуття невідкладності та екзистенціальної загрози, за його словами, має проникнути в усе українське суспільство. «Люди повинні знати правду. І Україні потрібна єдність, оскільки вона вступає в нову стадію війни”, – вважає Ткач.
Досі це протистояння, найбільше в Європі з 1945 року, носило виключно локальний характер. Для більшої частини країни війна здається далекою реальністю. Але коли Росія знову почне наступати, вона постукає в кожні двері.
Усі, хто хотів воювати, вже записалися в армію. Тепер призов посилюється. 8 травня парламент ухвалив закон, що дозволяє деяким засудженим призиватися на військову службу. На українських чоловіків, які втекли від призову, чиниться тиск з метою змусити їх повернутися. «Якщо вони не повернуться, у них може не залишитися країни, в яку вони могли б повернутися», – каже полковник Тимченко в бліндажі під Костянтинівкою.