Різдво в Куп’янську важко назвати святом у звичному розумінні цього слова. Більшість дітей з міста евакуювали, і загалом із 26 тисяч населення залишилася лише незначна частина.
Життя поблизу лінії фронту створює напругу, яка відчувається в повітрі. Протягом першої години після того, як ми сюди приїхали, ми почули дві сирени повітряної тривоги та гуркіт артобстрілу.
Однак мірою того, як підтримка Заходу почала слабшати, росіяни знову почали наступати.
“Ми всі живемо під страхом смерті”, – пояснює Світлана. Вона працює в кіоску на місцевому ринку.
Тут напруження відчувається найгостріше. Місцеві жителі ставляться до нас із підозрою і починають знімати нас на телефони.
“Коли ми виходимо на роботу, то не знаємо, що буде, – каже вона. – Чи будуть ракетні удари з боку Російської Федерації, чи повернемося ми живими додому”.
Коли ми відійшли трохи далі від ринку, то усвідомили, наскільки порожні вулиці. Тротуарами йдуть переважно літні люди.
У місцевій кав’ярні ми зустрічаємо виняток – 17-річну Софію, яка виросла під час російської агресії. Її батько воює на фронті, і під час розмови стає зрозуміло, як ця війна її загартувала.
“Коли почалася повномасштабна війна, починаєш усвідомлювати, що всюди є смерті, – каже вона. – Це робить тебе сильнішою і стійкішою у стресових ситуаціях, навіть у цих прильотах”.
Родинний будинок Софії в сусідньому місті Ізюм був зруйнований, тому вони переїхали сюди. Усі її друзі давно були змушені виїхати з Куп’янська.
Вона виглядає так, наче не сильно боїться, але явно розчарована тим, що долю її країни визначають скептично налаштовані західні політики.
“Хотілося б, щоб вони приїхали сюди й подивилися, яка тут ситуація, – каже вона. – Що дійсно допомога потрібна тут, на фронті”.
Куп’янськ розташований на пагорбі, й за річкою Оскіл, яка протікає крізь місто, видно клуби диму – українські військові намагаються стримати наступ росіян.
Зараз вони перебувають на відстані близько 8 км, але є побоювання, що вони зможуть просунутися на східний берег Осколу.
У цьому місті прагнення України повністю звільнити свою територію здаються дуже далекими від реалізації. Українським військовим тут доводиться відбивати хвилю за хвилею російських атак.
У небі постійно ширяють російські безпілотники, тож збиратися великими групами небезпечно. У локації неподалік від Куп’янська близько 15 військових спромоглися зробити лише коротку паузу для різдвяної молитви.
У світлі свічок видно пар від їхнього дихання. Надворі на мерзлій землі лежить тонкий шар снігу.
Олексій, військовослужбовець 14-ї окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого, розказує про постійну оборону, яку їм доводиться тримати.
“І вдень, і в ночі, в них немає якихось перерв, наступ іде 24/7”, – каже він.
Поки Олексій із побратимами відбиває російські атаки, високопоставлені політики США пішли на різдвяні канікули – після того, як не змогли погодити пакет військової підтримки для Києва вартістю майже 60 мільярдів доларів.
“Цілей більше, тому і снарядів нам потрібно більше, – пояснює Олексій. – У них техніки дуже багато, вони її не жаліють. Так само і людей – їм нічого не шкода”.
Київ стверджує, що Москва не зупиниться на Куп’янську, якщо знову захопить місто, бо Росія досі хоче захопити всю Україну.
Українська прагне, щоб Захід повірив у її перемогу – але коли ситуація на фронті виглядає так, як тут, у Куп’янську, це стає дедалі складніше.