У жовтні 2022 року президент України Володимир Зеленський дав інтерв’ю американському коміку та телеведучому Девіду Леттерману для його шоу на Netflix «Мій наступний гість не потребує представлення» (My Next Guest). Розмова відбувалася в метро — найбезпечнішому місці в Києві, як охарактеризував його Леттерман — і переривалася то поїздами, що проходять повз станцію «Майдан Незалежності», то сиреною повітряною тривогою. Друга частина розмови проходила вже дистанційно через кілька тижнів — Зеленський був у Києві, а Леттерман у Нью-Йорку.
Ось що сказав Леттерман президент України.
Про звичку до війни
[Прапор України] — це два кольори, землі та неба. Це наша земля, наш хліб, наше небо. Для мене блакитний – це колір життя, простору, свободи. Тому на цьому прапорі немає ні літаків, ні ракет, слідів куль, що трасують. Для мене ці два кольори — кольори країни, де я народився, і за яку ми воюємо. Чуєте сирену? (лунає звук сирени повітряної тривоги).
На жаль, війна стала для нас звичкою. Я говорю «на жаль», тому що війна не повинна входити у звичку. Але ми настільки звикли до сирен, що іноді навіть не звертаємо на них уваги і не спускаємося в метро, до бомбосховища, у підвал — байдуже куди, головне туди, де безпечніше. Але для мене сирена це нагадування про те, що війна не закінчилася. На початку була така ейфорія, коли було звільнено Київ та область, що, мовляв, війна закінчилася. Але вона не закінчилася лише тому, що вбивають не твого сусіда, твого близького чи рідного, а вмирають десь там наші військові. Це нагадування про те, що десь там хтось віддає своє життя за твоє.
Про кремлівську пропаганду — що України нібито не існує
Це чистий наратив, щоб виправдати вторгнення. Це просто політика чинного президента Росії, політика його оточення. Вони спеціально розвивають цей наратив та подають його своєму суспільству. На жаль, скажу чесно, їм це вдалося: перемогти своє суспільство, промити їм мозок. Їм вдалося переконати їх та замкнути в інформаційному міхурі. Українців [для них] не існує, це якась дрібна частинка, десь далеко на околиці: «Українці не мають ні своєї мови, ні спадщини, ні історії — нічого. Все, що вони мають, вони вирвали в нас після розпаду Радянського Союзу. Але вирвалися вони від нас лише тимчасово». Примітивно? Але коли все зміниться і ми переможемо, ви побачите, як швидко вони це зрозуміють.
Про те, чи змінює українців війна
Я не впевнений, чи змінює нас війна. Але зрозуміти це ми зможемо лише після того, як війна закінчиться. Просто вона ставить вас до інших умов існування. У цих умовах ви можете або стати людиною, або перетворитися на тварину, терориста, мародера, ґвалтівника. Я все це бачив. Ми всі бачили наслідки російської окупації. Війна – це вибір. І це найскладніший вибір. Тебе щодня накриває ненависть до ворога, який забрав у тебе [минуле життя]. Але цю ненависть доводиться пригнічувати, бо незважаючи на те, що це ворог, доводиться воювати за правилами. Залишатися людиною. А я з початком війни почав любити банальні речі: діти, життя, ранок. І сирен нема. Тиша. Тиша – це дуже важливе слово.
Чим Зеленський займається щодня
Прокидаюся я зазвичай о п’ятій — шостій тридцять ранку. Якщо якась критична ситуація, то прокидаюсь від телефонного дзвінка. Потім у мене військова нарада. Добре, якщо встигаю поговорити телефоном з дітьми чи дружиною. Тільки у ці моменти я можу видихнути. Щодня з ранку до ночі я займаюсь менеджментом війни та держави Україна. Ще люблю поїсти.
Про дружину
Вона виступала в Конгресі, мала важливу місію. Був момент, я чесно зізнаюся, коли ми потурбувалися про зниження рівня підтримки та інформаційний вакуум. І ми зрозуміли, що ми маємо дефіцит засобів ППО. Нам треба було закрити небо, і я розглядав багато різних підходів. А вона, як мати, хотіла того ж, чого хочуть інші матері. І ми отримали відповідь від наших партнерів, що нас розуміють. І те, що ми обговорюватимемо постачання ППО — саме тому її візит був такий важливий.
Про дітей
Нашим дітям нічого не треба говорити про перемогу. Повірте, вони про війну знають більше, ніж ми. Моєму синові дев’ять років, він знає назви будь-якої зброї. І впізнав він їх не від мене. Вони у глибині цієї війни. Тому, з одного боку, мені легше, ніж іншим батькам, тому що я своїх дітей рідко бачу, і коли у мене з’являється можливість з ними побачитися, вони задоволені, хоч би що я їм казав. Іноді мені здається, що їм взагалі не важливим є сенс, для них головне, щоб я був поруч, щоб я їх обіймав. Путін украв у наших дітей дитинство. Але, з іншого боку, кожен із нас знає, що він має віддати заради захисту своєї країни. Наші діти віддали своє дитинство.
Про гумор
Гумор – це частина твого організму, почуття гумору дуже важливе. Воно важливо, щоб не збожеволіти. Знаєте, є драма, є трагедія, а є трагікомедія. І всі люди — ті, хто в окопах, ті, хто зараз проїжджав у метро, — вони всі йдуть на роботу. І ми всі працюємо, щоб було життя. А до гумору ми звертаємося, щоби підняти настрій. У Радянському Союзі усі жили у досить непростих умовах, і гумор давав нам натхнення жити далі, вирощувати дітей. І зараз теж у складні часи люди продовжують жартувати. Можу вам розповісти анекдот.
Зустрічаються два одеські євреї, і один одному каже:
Ну що, яка там ситуація, що кажуть?
Кажуть, що війна
Що це за війна?
Росія воює з НАТО
Ну і як?
Ну як — росіяни втратили 70 тисяч солдатів, розстріляли всі ракети, багато техніки пошкоджено та підірвано.
А що НАТО?
А НАТО ще не приїхало.
Про те, чи вірять росіяни Путіну
Так. На жаль, доводиться констатувати, що йому вірить значний відсоток людей. Вони зачинили двері, зачинили вікна та сховалися від війни. Боягузтість це. Не знаєш, де живеш, не впізнаєш реальності. А є люди, котрі просто бояться. Вони розуміють реальність, але бояться, бо… бо бояться.
[Якщо не стане Путіна, то] війни не буде. Авторитарний режим небезпечний, оскільки він є великим ризиком. Не може все залежати від однієї людини. І якщо така людина йде, інституції зупиняються. Таке було під час Радянського Союзу. Тож якщо його не буде, їм буде складно. Їм доведеться займатись внутрішньою політикою, а не зовнішньою.
Вони боротимуться за демократію. Але тільки в той момент, коли надійшла повномасштабна ізоляція від усього цивілізованого світу, єдиний вихід з якої — повага до міжнародного права. А це вже є демократія. Визнавати суверенітет та територіальну цілісність — тут справа не в Україні, а в усіх країнах. Грузія, Молдова. Вони [росіяни] наслідили скрізь. Сьогодні представникам Росії у всьому світі вже ніхто не подасть руки, у всіх сенсах цього слова. І я не про фізичне [рукостискання], а про серйозні речі. Росія не може брати участі у міжнародних змаганнях, у чемпіонатах світу, у [подіях] у галузі культури, у церемоніях «Оскара», ні до чого. Це і є справжня ізоляція. Мені здається, це єдина вірна реакція міжнародної спільноти. Росія стала символом порожнечі, чогось дуже неприємного.
Про промову, в якій Зеленський назвав українців найдорожчим, що мають
Я завжди хотів підтримати наш народ. І я чітко і тверезо розумію, що кожна людина, яка зараз зі зброєю в руках воює з ворогом, біжить уперед і думає: «Я не боюся і зможу», може злякатися. Тому що він жива людина і йому є за когось і за що боятися. І я кожному такому солдатові дуже хочу сказати, як ми ними пишаємося, як ми всі від них залежимо, як ми їх любимо. Але жодна армія не може зробити все — тільки якщо ми, цивільні, так само ризикуватимемо своїм життям. Ось що я мав на увазі у своєму зверненні до нації. І вони мене почули та об’єдналися. Тоді люди в селах виходили голими руками танки зупиняти — звичайні люди, різних професій, безробітні чи пенсіонери. І всі ці люди теж були солдатами, адже вони захищали набагато більше, ніж те, що було в них самих, і віддавали за це своє життя.
Що таке перемога
Скільки це продовжуватиметься, ніхто сказати не може. Я відповідальна людина і розумію, наскільки важливо людям почути, що війна закінчується. Тому що це зараз головне питання, і я не граю з такими речами. Для нас кінець війни це коли ми відвоюємо свою землю в її межах. Це не заморозка конфлікту, це не означає, що завтра не літають дрони, а десь там на фронті людей вбивають, але це далеко й до нас не долинає. Ні, це неправильно та нечесно. Воюють наші громадяни, тож війна скрізь, вона прийшла до кожного дому. Тому війна закінчиться лише тоді, коли нашу землю перестануть окупувати.
Про те, що відбувається в США
Ми розуміємо, що відбувається у США. Ми за цим стежимо, це правда. Тому що Сполучені Штати є лідером з підтримки України у світі. І без їхньої підтримки нам би довелося важко, дуже погано. І відповідь на питання, коли закінчиться війна, залежить, зокрема, від цієї підтримки. Щоб вона [війна] була коротшою, потрібно більше допомоги. І ми стежимо [за подіями у США], тому що нас це турбує, і ми чуємо різні меседжі з різних боків. Якщо зміниться клімат у політиці, у Конгресі, це дуже може позначитися на підтримці України. Але ми воюємо за весь світ, за демократію та свободу в усьому світі. Ми знаємо, за що ми воюємо. Але найважливіше — щоб американське суспільство теж про це знало, щоб США не збилися з курсу підтримки України, щоб там знали, що ми воюємо і за них.
Про те, чи втомилися українці від війни
Хоча це важко, ми відновлюємось. У нас відкрилися так звані «центри незламності», куди можуть звернутися люди, які не мали вдома електрики більше 12 годин. Живемо та дивуємося, як схоже на ситуацію сорокових років минулого століття. Цього президент Російської Федерації так і не зміг прорахувати: чим більше по нас б’ють — а б’ють вони по чесноті та гідності, б’ють несправедливо — тим більше людей хочуть усе це пройти з гідністю і вийти переможцями. Ми провели опитування, і по ньому сьогодні 98% населення нашої країни кажуть: нехай без світла, нехай без води, але точно без Росії. Росія править голодом, світлом та водою. Мені здається, якщо ти не бог і таке робиш, то ти хто? Ти варвар. Ці люди у Кремлі мають вирішити, хто вони — варвари чи просто божевільні. Ні те, ні інше Україні не підходить.
Про загрозу ядерного конфлікту
Мені здається, це два різні питання, які призводять до приблизно однакового результату. Окупація ними нашої атомної станції це вже велика загроза. Це вже є результатом. Інше питання — чи є загроза ядерного удару з боку Путіна. Я зустрічався з ним і побачив у ньому бажання жити. Своє життя він дуже любить. Він навіть сидить наприкінці цього довгого столу, бо боїться підхопити ковид чи ще якусь інфекцію. Значить, смерті він таки боїться. Тому я не впевнений, що він застосує ядерну зброю, тому що якщо він натисне кнопку, то відповідь може прийти від будь-якої країни і прямо по ньому.
Про майбутнє
До нашої перемоги я точно буду президентом. А далі не знаю, ще не думав. Дуже хочеться просто на море. І випити пива.