Дар’я з матір’ю поблизу Києва, столиці України, у червні. Дар’я розповіла, що п’яний російський солдат засунув руки їй під білизну і кричав: «Я хочу молоде тіло!»
Сотні українських жінок і дівчат повідомили про сексуальне насильство з боку російських військових протягом майже чотирьох років повномасштабної війни в Україні, за даними української влади та гуманітарних організацій. Правозахисники зазначають, що реальна кількість жертв, імовірно, значно більша.
Деякі жінки кажуть, що завагітніли від російських солдатів і живуть із дітьми, які назавжди нагадуватимуть їм про нападників. Інші розповідають, що їх змушували бути сексуальними рабинями для цілих підрозділів російських військових. Ще інші кажуть, що їхнє життя перетворилося на кошмар після того, як їх знерухомили й зґвалтували російські сили.
The New York Times поспілкувалася з більш ніж десятком жінок, які заявили, що зазнали сексуального насильства з боку російських військових. Більшість із них попросили не розкривати їхні повні імена для захисту приватності. Хоча деталі їхніх свідчень неможливо було незалежно перевірити, видання ознайомилося з кримінальними заявами та медичними документами у багатьох із цих справ, а також поспілкувалося з правозахисниками, обізнаними з їхніми історіями.
У Кремлі заявляли, що багато повідомлень українських жінок про сексуальне насильство є безпідставними. На запит про коментар там не відповіли.
Для України сексуальне насильство залишається значною мірою прихованою травмою. Правозахисники кажуть, що багато жінок не наважуються подавати заяви, щоб уникнути стигматизації та болісних спогадів, або тому, що живуть на територіях, які залишаються під російською окупацією, і не мають надії на правовий захист.
Деякі жінки порушили мовчання — за підтримки груп постраждалих або з прагненням розповісти про те, що вони називають воєнними злочинами, які Росія використовує як зброю війни.
Ось деякі з їхніх історій.
Леся: «Я думала, що це кінець»
7 березня 2022 року, через два тижні після початку вторгнення, 53-річна економістка Леся та її чоловік Саша почули стукіт у двері в селі поблизу Києва. Двоє російських солдатів увірвалися до їхнього дому, сказала вона.
Один із них схопив її й затягнув до сусіднього будинку. «Він одразу мене зґвалтував», — розповіла Леся. «Другий застрелив мого чоловіка в живіт і ногу, поки мене ґвалтували».
До будинку, де над нею знущалися, підійшли ще четверо російських військових. «Я думала, що це кінець — у них були ножі, автомати й гранати», — згадує Леся. Але солдати зупинили нападника і відтягли його, сказала вона.
Потім вона кинулася шукати чоловіка. Вона знайшла його закривавленим на підлозі іншого будинку. Сусіди намагалися надати першу допомогу.
Леся благала російських військових дозволити їй відвезти чоловіка до лікарні, але їй не дозволили сісти в машину.
Саша помер у неї на руках через два дні після поранення. Одні з його останніх слів були: «Дякувати Богу, що мій батько цього не побачив».
Лікар, який розслідував смерть чоловіка, підтвердив, що він помер від вогнепальних поранень у живіт під час російської окупації. Леся подала заяву до Офісу Генерального прокурора щодо зґвалтування, розпочато кримінальне провадження.
За її словами, смерть чоловіка була страшнішою за зґвалтування.
Вона досі живе в їхньому будинку. Її автомобіль викрали, а потім повернули після того, як українські військові витіснили російські сили з Київщини. На ньому була літера «V» — символ, який Росія використовує у війні. Вона більше не кермувала цією машиною.
Світлана: «Я хотіла зробити аборт»
31-річна Світлана вже хвилювалася за свого чотиритижневого сина, який народився з проблемами зі здоров’ям і втратив доступ до медичної допомоги після вторгнення російської армії в її село на півдні України. Потім російські солдати увірвалися до її дому і погрожували викрасти хлопчика та вивезти до Росії.
Вона втрутилася, і вони відступили. Але навіть після цього її партнер, батько дитини, почав товаришувати з військовими. Він запрошував їх додому й пив із ними.
Одного дня партнер силоміць посадив її до білого фургона разом із двома солдатами. Їй одягнули мішок на голову і відвезли до сусіднього села. Один із солдатів завів її до магазину і двічі зґвалтував.
Через шість місяців Світлана втекла з п’ятьма дітьми. Згодом вона дізналася, що вагітна. «Я хотіла зробити аборт, але було вже 23 тижні».
Її син Ярослав народився 8 березня 2023 року. Прокуратура розслідує справу. Світлана звертається до психологів. «Іноді я шкодую, що хотіла зробити аборт. Я люблю його майже так само, як інших».
Тетяна: «Це була найгірша в’язниця»
26 лютого 2022 року російські війська окупували Бердянськ. 53-річна Тетяна Тіпакова організовувала проукраїнські протести. Менш ніж за місяць її викрали озброєні люди, відвезли до колонії.
Вона каже, що її катували сім днів. На четвертий день інсценували розстріл. Її били, катували струмом. Вона розповіла, що зазнала сексуального насильства з боку тюремників.
Зрештою її змусили записати відео з «визнанням», після чого відпустили. Вона втекла до Запоріжжя і нині очолює благодійну організацію для переселенців. Вона свідчила в Гаазі про порушення прав людини.
Марія: «Двоє солдатів мене зґвалтували»
Марія, юристка, допомагала українцям на окупованих територіях. У січні 2023 року її затримали озброєні люди й повезли до лінії фронту. Вона каже, що її змусили перебувати серед російських військових, а потім двоє з них її зґвалтували.
Наступного ранку офіцер сказав їй, що єдиний шанс врятуватися — перейти пішки на український бік. Вона пройшла через мінні поля й руїни мосту та дісталася українського блокпоста.
Через травми вона не могла ходити кілька тижнів. Зараз відвідує групу підтримки для постраждалих від сексуального насильства.