Це була жахлива сцена закривавлених кінцівок і зім’ятих транспортних засобів, коли серія російських мін вибухнула на полі на півдні України, пише Ендрю Крамер, голова бюро газети The New York Times у Києві.
Один український військовий наступив на міну та впав на траву в буферній зоні. Поруч лежали інші українські військові, їхні ноги в джгутах, очікуючи на медичну евакуацію.
Незабаром на допомогу прибула бронетехніка. Медик вискочив, щоб надати допомогу пораненим, і став навколішки на землю, яку він вважав безпечною, але спрацювала ще одна міна під коліном.
Після п’яти тижнів контрнаступу, який, за словами навіть українських офіційних осіб, почався невдало, інтерв’ю з командирами та солдатами, які воюють на фронті, показують, що повільний прогрес зводиться до однієї головної проблеми: міни.
Поля, які повинні пройти українські війська, усіяні десятками типів мін — виготовлених із пластику та металу, у формі банок з-під жувального тютюну чи содової та з яскравими назвами, як-от «лягушка» та «пелюстка».
Українській армії також заважає відсутність авіаційної підтримки та глибока мережа оборонних споруд, яку збудували росіяни. Але саме величезна кількість мін, дротів, мін-пасток і саморобних вибухових пристроїв змусила українські сили загрузнути лише за кілька миль від того місця, звідки вони почали.
«Я не міг собі уявити щось подібне», — сказав український рядовий Сергій із підрозділу, який рятував поранених під час вибухів бійців. «Я думав, що міни будуть лежати в рядах. Але цілі поля заповнені ними всюди».
Міни вже давно є основною частиною російської війни, активно використовуються в Афганістані та Чечні та на попередніх етапах бойових дій в Україні, починаючи з 2014 року. Але мінні поля на півдні України величезні та складні, перевершують те, що було відомо раніше.
«Щоб розмінувати, потрібно мати велику мотивацію та холодну голову», — сказав майор Максим Присяжнюк, український експерт з розмінування, який вислизає на поля вночі перед наступом піхоти. «Це така тонка робота, як у хірурга, але при цьому навколо тебе лунають вибухи» від артилерії.
Фахівці з розмінування вирушають із металодетекторами та довгими тонкими зондами, щоб обережно тицяти в землю, щоб спробувати знайти закопані міни, не запускаючи їх. «Це наші інструменти — і ікона в кишені», — сказав майор Присяжнюк. Він був на медичному стабілізаційному пункті, куди безперервним потоком завозилися поранені мінами солдати.
На мінних полях регулярно встановлюють міни-пастки та так звані пристрої для запобігання захопленню, які спричиняють детонацію мін, якщо їх підняти, щоб перешкодити групам розмінування. Поширеною тактикою є те, що майор Присяжнюк назвав «трюком для ідіотів» — закладати протипіхотні міни перед тросом, щоб поцілити в солдата, який може спробувати вивести з ладу трос.
До складніших вибухівок належать так звані стрибучі міни, які, якщо на них наступити, розбризкуються осколками, вражаючи інших солдатів поблизу. Росія також використовує міни, що спрацьовують тонкими жовтими дротами, які простягаються на дюжину або близько того ярдів, будь-яка з яких, якщо її порушити, може викликати вибух і бризки шрапнелі.
Групи розмінування розчищають шлях шириною близько двох футів, що дозволяє піхотинцям йти вперед. Потім сапери повертаються вздовж стежки, щоб розширити її ще на фут або більше, щоб двоє солдатів могли йти пліч-о-пліч, несучи носилки для поранених у бою. Минулого місяця ноші, які везли пораненого колегу, спрацювали на міні, оскільки шлях не вдалося розширити достатньо швидко.
Небезпека існує навіть після розчищення. За словами майора Присяжнюка, російські війська часто запускають ракети, які розкидають невеликі, важкопомітні зелені пластикові міни-”пелюстки”.
Володимир, який служить військовим медиком на стабілізаційному пункті, проводить ампутації бійцям, у яких розривами мін відрізані стопи або гомілки.
За його словами, міни перевершили артилерію як головну причину поранень. Оскільки деякі міни є пластиковими, щоб уникнути їх виявлення групами розмінування, шрапнель, яку вони розпилюють у солдатів, може бути невидимою для лікарів у пунктах першої допомоги поблизу фронту, де медичні бригади використовують металошукачі, щоб знайти та видалити осколки, сказав він.
Як і інші солдати, з якими було проведено інтерв’ю, він говорив за умови, що його ідентифікуватимуть лише за ім’ям з міркувань безпеки.
Бійців лікують і відправляють у віддалені шпиталі. Минулого тижня, за словами Володимира, він ампутував обидві руки фахівцеві з розмінування, який отримав поранення, намагаючись знешкодити міну.
Минулий місяць був болісною, важкою фазою війни для української армії, яка змушена швидко просуватися вперед і демонструвати західним союзникам, що політика озброєння України може змінити ситуацію.
Президент Володимир Зеленський у своєму нічному зверненні в п’ятницю знову захистив темпи контрнаступу, заявивши, що Росія кидає на Києв “все, що може”, і що “кожна тисяча метрів просування” заслуговує на подяку.
На півдні українські війська атакують принаймні в трьох точках, але не прорвали основні лінії оборони росіян. Міни — не єдина проблема, з якою вони стикаються. По мірі просування українські військові виходять за межі дії деяких систем протиповітряної оборони та стають уразливими для російських ударних вертольотів.
До цього тижня на найвіддаленішій точці наступу, на південь від села Велика Новосілка, українська армія врізалася в російські лінії приблизно на п’ять миль. У місці, де бійці опинилися на мінному полі, на південь від міста Оріхів, Україна просунулася приблизно на милю. Щоб вийти до Азовського моря та перерізати лінії постачання до окупованого Росією Криму, що є метою контрнаступу, Україна повинна просунутися приблизно на 60 миль.
Українські солдати кажуть, що однією яскравою плямою, коли вони прогризають мінні поля, є захист західної бронетехніки.
Там, де їх використовували, ці машини не дозволили українським військовим подолати мінні поля, але вони врятували життя завдяки чудовій броні, яка захищає від вибухів.
БМП американського виробництва «Бредлі» з багатошаровою алюмінієвою та сталевою бронею без проблем проходять протипіхотні міни. Але їх знерухомлюють російські протитанкові міни, потужні кругові пристрої, які завантажені приблизно 15 фунтами тротилу, часто не завдаючи серйозних поранень солдатам усередині.
Денис, військовий хірург в іншому стабілізаційному пункті поблизу фронту, сказав, що військовослужбовці, поранені від вибухів мін під час поїздки в Бредлі, почуваються набагато краще, ніж ті, хто перебував у радянській бронетехніці, і що головним наслідком був струс мозку, а не втрата кінцівки.
«Американці зробили цю машину, щоб врятувати життя екіпажу», — сказав Сергій, рядовий рятувальників, який зараз працює на своєму третьому «Бредлі» після того, як дві попередні машини потрапили на протитанкові міни. При цьому другий підрив стався, коли його відправили евакуювати поранених піхотинців, що опинились на мінному полі.
Заїжджаючи на мінне поле, екіпаж «Бредлі» міг почути крізь гуркіт двигуна тріск менш потужних протипіхотних мін, які нешкідливо вибухали, коли їх наїхали гусениці машини. Щоб уникнути протитанкових мін, вони намагалися йти по слідах, залишених іншою технікою, яка заїхала в поле, але це було важко.
Коли виїжджали з поля, «Бредлі» натрапив на протитанкову міну та забуксував і зупинився. Вибух пошкодив задню рампу, тому екіпаж відкрив люк на даху і підняв через нього поранених, а потім опустив їх на землю. Потім вони допомогли їм кульгати до іншого Бредлі, який відвіз їх у безпечне місце.
Через кілька днів сержант Сергій повернувся на місце з броньованим евакуатором, щоб забрати «Бредлі». Коли його витягували, «Бредлі» перекинувся через іншу протитанкову міну, отримавши ще більшої шкоди.
Зараз машина перебуває в Польщі на ремонті, – повідомив Сергій. Він отримав інший Бредлі, щоб продовжити спроби просування мінними полями.