Рішення президента Росії розпочати широкомасштабне вторгнення в Україну без чітко структурованого командування російськими військами, а також численні перестановки в керівництві російського угруповання, що відбулися в ході війни, призвели до зменшення ударних можливостей російських військ в Україні, дезорганізації структури командування і відсутності єдності в керівництві армією. Такі твердження містяться в опублікованій 30 квітня доповіді американського Інституту вивчення війни (ISW), яка займається аналізом подій, пов’язаних із війною в Україні.
Як йдеться у доповіді, відсутність єдності у російському військовому командуванні та формування в ньому різних угруповань – не новий феномен, проте останнім часом цей процес досяг незвичайно високого рівня інтенсивності.
У доповіді наголошується, що на початку вторгнення Путін не став призначати єдиного командувача російського угрупування, що сприяло неефективності командування в перший період війни. Ймовірно, як зазначають аналітики, Володимир Путін розраховував на швидке взяття Києва та перемогу у війні та хотів представити її як свій власний геополітичний успіх. Дії Путіна порівнюються з поведінкою радянського диктатора Йосипа Сталіна під час і після Другої світової війни, зокрема щодо маршала Георгія Жукова, з яким Сталін не хотів ділитися славою переможця.
У квітні минулого року, після невдачі наступу на Київ, Путін нарешті призначив генерала Олександра Дворнікова командувачем угрупування в Україні. Стверджується, що перед ним було поставлено завдання до 9 травня повністю взяти під контроль Донецьку та Луганську області. Після того, як її не було виконано, на місце Дворнікова наприкінці травня був призначений генерал Геннадій Жидко.
Ці генерали, як стверджується, входили до наближених начальника Генштабу Валерія Герасимова. Успішний контрнаступ України у серпні-вересні минулого року, однак, призвів до нових змін у російському командуванні. Путін тоді звернувся, як стверджується, до людей не з орбіти Герасимова. До цього ж часу відноситься зліт голови Чечні Рамзана Кадирова та засновника ПВК “Вагнер” Євгена Пригожина. Зрештою, Путін, як стверджується, у пошуках підтримки ультранаціоналістичної спільноти призначив командувачем угрупування генерала Сергія Суровікіна.
Згодом, як стверджують джерела, Герасимов на зустрічі з Путіним у Ростові-на-Дону 18 грудня спробував переконати президента повернути “стару гвардію” – генералів, які раніше були відсторонені від командування. Це супроводжувалося кампанією проти ПВК “Вагнер” у підконтрольних Міноборони медіаресурсів. 11 січня Герасимов був призначений командувачем російського угрупування в Україні.
При цьому Путін, як і раніше, не віддав перевагу жодній із протиборчих “фракцій”. Стверджується, що 22 лютого він влаштував зустріч між міністром оборони Сергієм Шойгу та Пригожиним для того, щоб зняти розбіжності між ними.
Зазначається, що Путін, як правило, вдається до ротації командирів, а не прямо їх звільняє або усуває з посади. Ті командири, про відставку яких повідомлялося, наприклад Олександр Лапін чи Михайло Теплинський, за кілька місяців отримували нові посади. Мета ротації – домогтися того, що жодна постать не набуде надто великого політичного впливу. В умовах війни, зазначають експерти, такий стиль управління, однак, може виявитися неефективним.
Яке з угруповань у російському командуванні врешті-решт переможе апаратну боротьбу, залежить, на думку аналітиків, від того, як розвиватиметься майбутній український контрнаступ. При цьому наголошується, що Путіну буде непросто зняти з посади Герасимова, який є начальником Генштабу російських Збройних сил і проявляв себе як цілком лояльна до президента людина.