Я сам вчитель, син вчителів, але тут спробую обійтися без традиційного святкового пафосу.
Відверто: не кожного вчителя зі шкільних років ми згадуємо як носія розумного, доброго, вічного. Згадуємо тих, хто щиро ніс свою місію: міг пояснити де добро, де зло, і бути на стороні добра.
Сьогодні шанс на зміни отримала країна, ми разом і кожен окремо. Цей шанс оплачений кров'ю десятків тисяч українців.
Чи маємо право його зігнорувати? Чи маємо право бути маленькими людьми, коли покоління наших учнів взяло на себе місію захисту Батьківщини і розуміє, що саме від його особистої позиції і дій залежить доля країни?
Бути сильними… Стати сильним сьогодні і зробити по совісті.
Хтось пройде непомітно по життю. Вчитель на це не має права.
Згадую Василя Симоненка:
Можна жить, а можна існувати,
Можна думать – можна повторять.
Та не можуть душу зігрівати
Ті, що не палають, не горять!
Люди всі по-своєму уперті:
Народившись, помирає кожна,
А живуть століття після смерті
Ті, хто робить те, чого "не можна".
Хай кожен з Вас живе століття!
З Днем Учителя!