Щороку в цей період в усіх містах, містечках, селах – усюди вже відчувається передсвяткова метушня, підготовка до святкування Нового року, пошук подарунків та багато інших приємних питань та завдань. Щороку, але не зараз…
Дивно, а може й абсолютно закономірно, але у більшості українців зовсім немає відчуття наступаючого свята. Дивно, бо для абсолютної більшості громадян України Новий рік завжди був найулюбленішим святом, а закономірно, бо важко думати про свято, коли навколо відбуваються такі події.
І як би влада не намагалася робити вигляд, що все чудово, свято наближається – людей обдурити не так легко. Вся країна бачила, що, так звана, Йолка на крові мирних студентів-мітингуючих, не сприймається більшостю не тільки киян, але й мешканців інших куточків України.
Цей рік був для України, українців надважким, але, в той же час, дуже важливим, необхідним. 2013 рік для величезної кількості українців став роком, коли вони почали знову пишатися своєю країною. При чому, не завдяки спортивним або музичним досягненням окремих українців, що вкрай важливо, а завдяки незламній волі сотень тисяч, мільйонів звичайних, на перший погляд, громадян.
Чому на перший погляд? Тому, що не можна назвати звичайними дії людини, яка кидає усі справи і їде на Майдан, бо саме тут вона може впливати на майбутнє своєї країни, може стати на захист таких саме, як вона, українців…
Цей рік подарував Україні багато тисяч нових героїв, він став лакмусовим папірцем, наочно продемонстрував хто є хто. 2013-ий – надзвичайно яскравий рік, такий буває вкрай рідко, при чому, в багатьох країнах такого ніколи не було і не буде. А у нас – є. І цим фактом неможливо не пишатися. Він так і буде зватися в історії – переламний 2013-ий.
Цьогоріч українці бачили надзвичайну волю, самопожертву, справжню людську гідність, честь та багато чого іншого, але, на жаль, також їм довелося відчути на собі зраду, ницість, жорстокість, підлість діючого режиму…
Головна, найбільш важлива характеристика цього року, як на мене, це щирість. Цей рік українці неймовірно щиро захищали один-одного, так само щиро співали гімн і надзвичайно щиро зневажали владу, абсолютно щиро раділи досягненням Майдану, а відповідно, нашим, і так же щиро плакали, іноді від власної безпорадності, адже ніяк не могли вплинути на „Беркут”, який бив молодь, а іноді від величезної гордості за свій народ, за українську націю… Українці відчули, хто ми є насправді і до чого прагнемо, якою хочемо бачити Україну в майбутньому, і з чим незгодні миритися ні за що… Цей рік кожен з нас пам`ятатиме дуже довго.
Переходячи ж у Новий 2014 рік, багато українців загадують бажання, мріють не про власний добробут, а про перемогу справедливості в нашій країні. А вона є, та за неї треба боротися, як би іноді важко це не було, треба йти до перемоги! Тому ми ще раз у неділю, 22 грудня, на Майданах по всій країні нагадаємо владі, що ми є, ми – одна країна, один Майдан.
P.S. На Майдані Свободи у Харкові біля новорічної ялинки курсує дитячий трамвайчик. Як же неймовірно приємно було, коли величезна кількість малечі, катаючись в цьому трамвайчику, співала гімн України. Їх ніхто не змушував, ними ніхто не керував, а вони співали. Поки що зарано підбивати підсумки Євромайдану – він ще триває і ми віримо в перемогу, але те, що він сформував зовсім інше ставлення до своєї країни в громадян різних вікових та інших категорій, неспростовний факт.