Більше тижня тому, топ новиною України був скандал навколо, нібито, отримання 11 народними депутатами від фракції «Слуга народу» хабаря за голосування проти законопроекту «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо ліквідації корупційної схеми у сфері реєстрації інформації зі звітів про оцінку об'єктів нерухомості» (реєстр.№2047). За декілька днів активного хайпу ми побачили яскраве «політичне шоу». Інакше цей процес назвати неможна. Замість того, аби відсторонити підозрюваних від роботи, розпочати предметне слідство, опитати свідків, зібрати доказову базу та передати справу до суду для ухвалення рішення, лунали беззмістовні політичні заяви, а політики в прямому ефірі проходили дослідження на поліграфі.
Доречі, про поліграф. Раптом ви не знали – результати поліграфу в суді використати не можна. Це не більше, ніж допоміжний інструмент. До того ж, похибка поліграфу може бути суттєва, тим більше в прямому ефірі – який сам по собі є стресом для організму.
Стосовно доказової бази, найчастіше для доведення факту отримання хабаря необхідно документування (аудіо, відео, фотофіксація), або власне зізнання особи, що отримала хабар. В іншому випадку, довести факт корупції вкрай складно, якщо взагалі не неможливо.
На превеликий жаль, після двох тижнів інформаційного шуму, як я і очікував, тема померла в телестудіях та обговореннях у Фейсбуці. Отже, сподіватися що факт отримання хабаря буде доведений, а винні понесуть покарання, не доводиться.
Причому, правовий бік скандалу повністю на совісті Національного антикорупційного бюро та Спеціалізованої антикорупційної прокуратури. В систему антикорупційних органів України були вкладені мільярди. Час вже отримувати віддачу. Тим більше, Президент і представники Уряду, постійно підкреслюють своє рішуче несприйняття корупції та всюди декларують курс на безкомпромісну боротьбу з нею. Такі заяви робилися і під час інвестиційного форуму RE:THINK. Invest in Ukraine, що відбувся 29 жовтня у Маріуполі, Донецької області.
Але пропоную повернутися до оцінки можливих політичних наслідків. Якщо б аналогічна ситуація трапилася в будь-якій країні Європи, із 100% вірогідністю депутати були б позбавлені мандатів. Це як мінімум. А скоріше за все, всі депутати цієї політичної сили склали б повноваження, а парламент був би розпущений. Наприклад, саме так відбулося в Австрії в травні цього року, після публікації в ЗМІ матеріалів, що звинувачували у корупції членів правлячої партії. Уряд відправився у відставку, парламент склав з себе повноваження, а вже у вересні відбулися нові парламентські вибори.
Безумовно, важливу роль у тому як країна бореться з корупцією, відіграє рівень політичної культури та сприйняття корупції суспільством. Австрія посідає 14 місце з 180 країн, за рівнем корупції. Для порівняння, Україна знаходиться на 120 місці – на одному рівні з країнами Африки та близького Сходу.
Ситуацію, безперечно, потрібно змінювати. Тому що найголовнішим ворогом розвитку економіки та суспільства є саме корупція.
Україна намагається боротися з нею реалізуючи так звану «сінгапурську модель». Її можна сформулювати наступним чином: викорінення корупції повинно грунтуватися на мінімізації або виключенні корупційних ризиків та стимулів з одного боку, з другого – створення таких умов, за яких неможливо примусити людину до корупційного діяння.
На момент здобуття Незалежності у 1965 році, Сінгапур був країною з високим рівнем корупції. Але завдяки послідовній політиці, наразі посідає 3 місце в світовому рейтингу несприйняття корупції.
Тактика її зниження була побудована на ряді простих заходів: регламентації дій чиновників, спрощення бюрократичних процедур, суворому нагляді за дотриманням високих етичних стандартів. Центральною ланкою стало автономне Бюро з розслідування випадків корупції. Одночасно з цим, була посилена законодавча відповідальність, підвищена незалежність судової системи, введені економічні санкції за дачу хабаря або відмову від участі в антикорупційних розслідуваннях, а також вживались жорсткі заходи, аж до поголовного звільнення співробітників митниці і інших держслужб. Це поєднувалося з дерегуляцією економіки, підвищенням зарплат чиновників і підготовкою кваліфікованих адміністративних кадрів. Фактично ті самі реформи декларуються і в Україні.
Але чомусь не спрацьовує. На мою думку, причина в нашій політичній культурі. А точніше – у її відсутності. Справа в тому, що в українському суспільстві корупція стала нормою, а дача хабаря чи то «винагороди» – повсякденною нормальною практикою. Це не викликає у громадян дискомфорту чи несприйняття.
Верховна Рада України – це віддзеркалення суспільства з тими самими проблемами та хворобами. Неприємно визнавати, але це факт. Причому, таке поняття як «лобізм» в наших реаліях перетворилося на банальну роздачу так званих «бонусів» та вміння «вирішувати питання».
Що потрібно зробити?! Як на мене, фракція «Слуга народу» повинна у повному складі скласти мандати. Президент, як гарант Конституції та законності, зобов'язаний розпустити ВРУ та оголосити дострокові вибори. І, нарешті, спеціалізовані правоохоронні органи повинні провести повне розслідування фактів, що оприлюднили ЗМІ, та передати справу до суду.
Нова політична партія «Слуга народу», яка так стрімко з’явилася в українському політикумі і яка декларує повне оновлення влади та країни, повинна, нарешті, підтвердити свої політичні заяви реальними справами.