Скільки перебуваю у вирі громадсько-політичного життя, стільки не припиняю переконуватися, що у нас – українців – з роками сформувалася стійка недовіра до влади. Своєрідний імунітет.
Великою мірою спричинив це режим Януковича, довівши до абсолюту підміну понять, коли обіцялося одне, а робилось – геть протилежне. З огляду на це, наша свідомість починала миттєво перекодовувати всю інформацію, виголошену адептами режиму.
Сьогодні багато хто з нас ще продовжує жити за тією інерцією. І, ніде правди діти, і в нинішній владі фрагментарно зустрічаються зазначені мною згубні примари минулого, але в цілому представники нової генерації влади визначили для себе вірну напрямну – налагодження прямого діалогу з суспільством.
Переконана, найбільш промовистим прикладом є робота міністра внутрішніх справ Арсена Авакова. Він мав, безперечно, одну з найскладніших точок відліку в своїй урядовій діяльності. Адже після того свавілля, яке під час Революції гідності чинила міліція Захарченка/Януковича, фактично перетворена ними на карально-репресивну машину, здавалося, на відновлення бодай мінімальної довіри до правоохоронців годі було й сподіватись.
Відтоді минуло три роки. І наразі навіть порівняння понять «міліція» та «поліція» є щонайменше некоректним. За цей період відбулося по-справжньому революційне реформування правоохоронної системи.
Перше, з чого почав Аваков – міністр, докорінна зміна філософії захисника правопорядку. «Служити і захищати» стало лейтмотивом перетворень. Насамперед, було обрано курс на відкритість і прозорість всіх процесів, коли помилки не можна приховувати, а проводити над ними ретельну роботу, а досягнення необхідно примножувати і постійно самовдосконалюватись.
Заразом згадаємо, скільки ненависті, бруду, жовчі та інтриг супроводжували весь реформістський поступ. Замість підтримки та дружнього плеча – почасти удари в спину. Але Аваков та його команда, більшість з якої пройшла Майдан та фронт, виявили справжню загартованість та витримку.
Щоб не бути марнослівною, вдамся до щойно оприлюдненої статистики, яка і спонукала мене до написання цих рядків. Для порівняння було взято два періоди: перший квартал 2016-ого та аналогічний період цього року. Перше, що кидається у вічі, зменшення загальної кількості правопорушень різного ступеня. Найбільше ця динаміка помітна по особливо тяжких злочинах.
Відзначу, ми з вами є свідками безпрецедентного факту: в країні, яка веде війну із зовнішнім агресором, поліпшується криміногенна ситуація. Запорука цього – фахове провадження профілактично-попереджувальної діяльності за всіма стандартами правоохоронних систем найбільш розвинутих держав.
Це – з одного боку, а з іншого – ми бачимо суттєве зростання кількості (у відсотковому співвідношенні) розкритих злочинів. Це вже є свідченням, в першу чергу, якісної підготовки нових кадрів у правоохоронній системі. А найголовніше – вперше за всю історію незалежної України громадяни почали довіряти поліції. Це, як на мене, є найбільш відчутним і помітним результатом реформ, які тривають.
І насамкінець, повертаючись до думки про стійкий імунітет українців до влади, зауважу, що нарешті настав той час, коли є досягнення, за які ми можемо відверто подякувати представникові влади.
Я в жодному разі не закликаю зменшувати пильність, а тим більше – контроль за діяльністю влади, адже це є однією з базових ознак громадянського суспільства. Важливо лише одне – за критикою ми мусимо залишатися об`єктивними.
Слава Україні!