Напруга останніх днів, ба навіть, годин в Криму, наштовхнула мене на певні аналогії. Це, знаєте, коли сталося розлучення – двоє людей зрозуміли, що надалі спільне існування неможливе. І ось у кожного починається своє життя.
Один (Україна) налагоджує свій побут, можливо, не так швидко, як хотілося б, але, принаймні, є чітке розуміння того, до чого слід прагнути. Інший (Росія) так і не скорився з думкою, що все стало геть іншим. Йому і досі свербить дійняти зі щонайменшого приводу свою колишню. А в його житті все залишається так, як і колись – суцільний морок та безнадія.
Так а з якого ж переляку з’явитися чомусь іншому?! Весь спосіб існування тримається на руйнуванні, кожен найменший здобуток колишнього партнера сприймається як особиста трагедія, а наймізерніша помилка – як власна видатна перемога…
Наближається важлива дата – 25 років української Незалежності. Для Росії це – не просто подразник, а неабиякий привід заповнити власну порожнечу спробою чергового приниження. Тільки тлумачення поняття «приниження» у них достатньо розлоге. Тут ми споглядаємо цілий брудний арсенал – від перманентних дрібних провокацій до прямої агресії, щоправда, останню вони і досі не визнають, але до цього вже давно звик увесь цивілізований світ.
Вся та маячня, яку цими днями активно поширює ФСБ стосовно українських диверсійних груп, підготовки терактів та масованих артобстрілів з материкової частини України, вже отримала жорстку негативну оцінку з боку США. Інше питання – чому Європа так довго думала?! Адже російська агресія стосується не лише України – будь-якої миті ця пошесть може почати ширитись теренами всієї Європи. Можливо, досить підтирати хустинкою віскрі непевності, а прийшов момент якнайшвидше надати Україні летальну зброю?!
Я впевнена, що нам стачить сили, мудрості та зваженості ефективно протидіяти цим злочинним комбінаціям, бо за час життя нарізно ми стали зовсім іншими – по-справжньому вільними і самодостатніми.
А росіянам слід усвідомити найголовніше – поки вони житимуть минулим та вестимуть нескінченні «священниє бої» з виплеканими хворобливою уявою однієї людини віртуальними ворогами, годі говорити про якесь повноцінне, а тим більше – щасливе, заможне життя.
Не маю жодного сумніву, цей кримський бій, як і війну в цілому, ми неодмінно виграємо, бо перемогу здобуває той, на чиєму боці правда і справедливість.
Слава Україні!