На Балканах, схоже, починається дуже незручна геополітична історія для Кремля. Президент Сербії Александр Вучич фактично готується зробити те, що ще кілька років тому виглядало майже фантастикою: прийняти Володимира Зеленського з державним візитом у країні, яку в Москві давно вважали “майже своєю”.
Про це пише Frankfurter Allgemeine Zeitung.
За даними видання, візит Зеленського до Белграда планували на 21 травня, однак в останній момент його відклали. Втім, за інформацією джерел у сербській столиці, сторони мають намір організувати його “якнайшвидше”.
І якщо коротко — для Росії це виглядає як дуже неприємний символічний удар.
Бо Сербія залишається однією з небагатьох європейських країн, які не приєдналися до санкцій проти Росії. У Белграді досі літають рейси до Москви, а проросійські настрої в країні залишаються одними з найсильніших у Європі.
Володимир Путін у Сербії має рейтинг популярності, якому могли б позаздрити деякі російські губернатори.
Саме тому потенційний візит Зеленського до Белграда в Москві можуть сприйняти майже як вторгнення на “балканський задній двір” Кремля.
Але Сербія, схоже, дуже хоче показати, що вона — не російський сателіт і не чиєсь “подвір’я”.
І справа тут не лише в символах чи красивих фотографіях для дипломатичного протоколу.
За даними FAZ, Белград і Київ зараз фактично перебувають за крок до підписання угоди про вільну торгівлю. Уже найближчим часом до Сербії має прибути заступник прем’єр-міністра України Тарас Качка для завершальних переговорів.
Тобто йдеться вже не просто про політичні жести, а про цілком прагматичне зближення між Україною та Сербією.
І це дуже показовий момент для всієї нинішньої геополітики. Бо Росія роками будувала образ Сербії як своєї “найближчої подруги” в Європі — країни, де Кремль має особливий вплив через історію, православ’я та антизахідні настрої.
А тепер раптом виявляється, що навіть Белград починає дуже обережно, але помітно рухатися в бік Києва.
І якщо Зеленський таки приїде до Сербії — це буде не просто дипломатичний візит. Це буде дуже гучний сигнал про те, що навіть у традиційно проросійських регіонах Європи Кремль уже не виглядає настільки недоторканним, як йому хотілося б.
