Минулого тижня українці зі зрозумілих причин були стривожені, спостерігаючи, як США, Великобританія і Франція кинулися захищати Ізраїль від шквалу іранських ракет і озброєних безпілотників, пише британська The Guardian.
Це не тому, що вони підтримують режим в Тегерані. Це тому, що країни НАТО відмовили в аналогічній прямій військовій підтримці Україні, яка стикається з безперервними невибірковими повітряними атаками з боку російських збройних сил. В Ізраїлі обійшлося без жертв. В Україні цивільні особи продовжують гинути майже щодня, нещодавній випадок стався в Чернігові, де загинуло 17 осіб і ще десятки отримали поранення.
Більш ніж через два роки війни, яка почалася з незаконного, повномасштабного вторгнення Володимира Путіна, становище України стає все більш тривожним. Зростає ймовірність того, що, незважаючи на героїчний опір, вона може поступитися російській агресії. Така поразка стала б катастрофою, насамперед для України, але також для майбутньої безпеки Європи, для таких країн, як Молдова та Естонія, які є об’єктами російських дестабілізаційних операцій, для оборони Великої Британії, для глобального лідерства США і для всіх, хто цінує індивідуальні свободи, демократію і верховенство права.
Українські лідери відверто говорять про небезпечну ситуацію, в якій опинилася їхня країна. Головнокомандувач Збройних сил України генерал Олександр Сирський попередив, що зростаюча перевага Росії в живій силі, боєприпасах і повітряному просторі означає, що територіальні втрати можуть бути неминучими. За словами Сирського, становище українських військ “значно погіршилося”. Б’ючи на сполох, президент Володимир Зеленський заявив, що українська розвідка вважає, що Кремль готує великий наступ наприкінці весни або на початку літа. Незрозуміло, як його можна відбити.
Росія з готовністю використовує нещодавно виявлені вразливі місця України, наприклад, атакуючи електростанції та об’єкти цивільної інфраструктури. Можливо, це пов’язано з хронічним дефіцитом сучасних систем протиповітряної оборони в Україні. Німеччина погодилася надати ще одну ракетну батарею “Патріотів” (хоча й не такі необхідні ракети “Таурус”). Але Зеленський каже, що Україні потрібно 25 батарей “Патріотів”. Вона має дві. На превеликий жаль, його відповідь – бомбардування російських нафтопереробних заводів – на нову тактику Москви була розкритикована американцями через побоювання щодо зростання цін на енергоносії.
Нещодавно Путін заявив, що атакує електростанції навесні, а не взимку “з гуманітарних міркувань”. Його коментар є типовим прикладом огидного самовдоволення, яке характеризує російський наратив про війну.
З огляду на суперечки в Конгресі США щодо нової військової допомоги Києву напередодні вчорашнього вирішального голосування, стає все важче доводити, що Путін помиляється.
Це правда, що війна між Ізраїлем і ХАМАСом та напад Ірану на Ізраїль перерозподіляють увагу і ресурси. Підтримка Києва стає все більш політично суперечливою в країнах ЄС, як показали нещодавні опитування в Угорщині, Словаччині, Хорватії та Нідерландах. У Франції та Німеччині ультраправі популістські партії використовують війну як питання, що вбиває клин перед червневими виборами до Європарламенту. У США Дональд Трамп підтримує антиукраїнські та антиєвропейські настрої, щоб підірвати президента Джо Байдена.
Незважаючи на це, західні лідери повинні терміново прискорити і розширити військову підтримку Києва. Усвідомлюючи, наскільки високими є ставки для Європи, французький президент Еммануель Макрон і німецький лідер Олаф Шольц нещодавно знову підкреслили солідарність своїх країн з Україною, так само як і Ріші Сунак.
Проте слова не перетворюються на конкретні та достатні дії, або, принаймні, не досить швидко. На свій сором, очолюваний США НАТО продовжує залишатися осторонь, як це було від самого початку, коли альянс міг би змінити ситуацію на краще. Минулого тижня члени НАТО запізніло запропонували додаткові системи протиповітряної оборони на “кризовому саміті”. Тим часом Україна дивиться у прірву.