Лонгріди

Як у Харкові народжують під бомбами

18 Січня 2023 09:03
війна, харків

На початку війни посол доброї волі ЮНІСЕФ Девід Бекхем на кілька днів передав свою сторінку в інстаграм з багатьма мільйонами підписників лікарці з України Ірині Кондратовій.

Весь світ побачив, як під бомбами народжуються діти, як у підвалах виходжують вагітних, як без світла проводять складні операції у немовлят у Харківському регіональному перинатальному центрі, який очолює Кондратова.

За майже рік війни лікарі центру ні на мить не припиняли свою роботу попри сотні обстрілів та відключення світла. Навіть під час обстрілів тут лікували вагітних, породіль, немовлят.

Лікарі і зараз продовжують боротися із важкими наслідками війни у своїх маленьких пацієнтів.

Ірина Кондратова, яка увійшла до списку ста жінок року ВВС, розповіла ВВС News Україна про роботу лікарні в умовах війни – як всі, хто міг, біг в реанімацію рятувати киснезалежних немовлят, коли зникало світло, як медики місяцями жили в лікарні і як знаходили слова, щоб заспокоїти вагітних.

“Ти не маєш права показувати, що тобі страшно”

Перинатальний центр розташований у середмісті Харкова. На початку війни медзаклад сильно обстрілювали росіяни. У Харків прилітає і зараз. Часто місто залишається без світла.

Коридорами центру Ірина Кондратова проводить особисто. У кожному відділенні на кожному поверсі вона зупиняється та перепитує, як справи. Представляє своїх працівників.

На початку вторгнення у медзакладі лишилася третина персоналу. І більшість з цих працівників не залишали межі лікарні протягом перших двох місяців війни.

“Я ніколи не зможу віддячити всім тим, хто був тоді зі мною поруч у ті страшні тижні”, – каже Ірина Кондратова.

“Отут всі спали, – лікарка показує на нині порожній коридор одного з відділень, – персонал, який залишився без домівок, привіз сюди дітей, чоловіків, батьків, собак, кішок, папуг. Все це якось мало функціонувати. Ось це її заслуга”. Керівниця лікарні показує на старшу акушерку відділення.

Ірина Тягло відповідальна за комфорт породіль протягом перших діб після пологів.

На початку війни вона, за словами Кондратової, була кухарем, логістом, постачальником усього необхідного для життя медиків в умовах лікарні. Під час обстрілів вона заспокоювала породіль, які не могли перейти до сховища, розташованого у підвалі сусідньої будівлі.

“Ти не маєш показувати, що тобі дуже страшно. Воно згодом виходило з тебе. А тоді – ти молодець, ти не можеш показати, що в тебе є якась слабкість. Колективу ти теж не можеш показувати, що тобі страшно”, – каже старша акушерка ВВС News Україна.

Сидячі на першому поверсі разом з породіллями, Ірина Тягло мала знаходити заспокійливі слова для кожного. Найчастіше, пригадує, вибухи пояснювала фразою – “це далеко” чи “це – наші”.

Народжували під музику

“Ніхто з наших пацієнтів не мав відчувати, що змінилась якість надання послуги, це було дуже принципово”, – підкреслює керівниця перинатального центру.

Ми стоїмо на першому поверсі посеред невеличкої кімнати з обладнанням. Ще донедавна вікна тут були закриті мішками на випадок удару. У цій кімнаті прийняли 350 пологів. Як і під час миру, жінки народжували під музику, у спеціальних навушниках. Це вберігало їх від звуків, що лунали зовні.

“Навіть вони нас заспокоювали, тому що персонал був без навушників”, – пригадує Ірина Кондратова.

Під час обстрілів це приміщення також слугувало операційною.

“Йде операція. Хірурги оперують нашу новонароджену дитину, перша доба життя, дитина з тяжкою вродженою патологією. Прилітає дуже голосно. Я кажу – “стріляють”, на що хірург з ліхтарем на лобі піднімає на мене очі і каже: “Мені це не заважає”, – переповідає Кондратова слова хірурга.

За її словами, ця фраза лікаря у такий момент у колективі стала крилатою.

Вагітність в окупації без доступу до лікарів

У Харківському регіональному перинатальному центрі працює дев’ять відділень, три з яких – для новонароджених. Цей медичний заклад опікується вагітними з хронічними патологіями – цукровим діабетом, вадами серця тощо. Саме тут приймають передчасні пологи, адже мають необхідну апаратуру та досвід, аби надати допомогу немовлятам з перших секунд життя.

У день візиту ВВС відбулися одні пологи. Ще одна жінка перебувала із партнером у пологовій залі.

Пані Марина кілька днів тому народила сина. Хлопчика назвала Родіоном. Більшість терміну вагітності жінка перебувала у Харкові.

Лише на місяць виїжджала до Австрії та врешті повернулася. Каже, що наші лікарі – найкращі. У Марини – діабет. Майже за місяць до пологів їй довелося лягти до центру.

Увесь попередній вечір та ніч лікарі були біля її сина, слідкували за рівнем цукру у крові. Через діабет мами у Родіона був дуже низьким показник цукру, що могло призвести до судом. На ранок Ірина Кондратова запевнила маму, що наступного дня вона зможе бути з сином.

Інну прооперували вранці. До центру жінка потрапила напередодні. Протягом усієї вагітності вона перебувала у окупованому селі, то ж медичного за вагітністю не було. Розповідає, що не могла виїхати – людей не випускали та й за дітей було страшно: “В мене ще дома четверо дітей, дві дівчинки, два хлопчики”.

Патології вагітності Інни помітили лише американські лікарі міжнародної місії, які приїхали до населеного пункту вже після деокупації. Вони порадили жінці негайно виїхати до перинатального центру.

Донька Інни з перших секунд життя мала потребу у ліках, аби її легені розкрилися. Зараз вона перебуває у палаті інтенсивної терапії.

“Дитина потребує операції. Вона не дихає самостійно, за неї дихає апарат”, – пояснює стан немовляти Ірина Кондратова.

Пацієнти стали у важчому стані

До війни у регіональному перинатальному центрі щороку народжувало три тисячі жінок. З початком війни кількість пацієнток зменшилася втричі, але зросла кількість важких випадків.

Молоді лікарі, каже Ірина Кондратова, стикаються з такими патологіями, які бачили лише у медичних книжках. І це, за її словами, наслідки війни. Адже більшість таких пацієнток перебували на окупованих територіях без належного супроводу лікарів та необхідних медикаментів.

“Майже кожна вагітна з окупованих територій має важку анемію, тому що вони не харчувалися достатньо. Жінки мають такі інфекційні ускладнення, які вражають плід і дитина народжується з такою патологією, яку за 10 років до того ніхто з нас не бачив вже”, – пояснює лікарка.

Деякі захворювання проявляються вже у перші хвилини життя дитини. Такі маленькі пацієнти часто потребують тривалої вентиляції легень. Перебувати у інтенсивній терапії вони можуть місяцями.

Від першого дня вторгнення навіть за сильних обстрілів міста анестезіологи та медсестри відділення постійно перебували поряд зі своїми залежними від кисню та моніторів маленькими пацієнтами.

“Перші три місяці ми спали отут на підлозі”, – розповідає завідувач відділення анестезіології та інтенсивної терапії новонароджених Олександр Кудрявих.

Лише раз вони спробували спуститися до сховища, вручну “качаючи” обладнання для кисню.

“Та ми зрозуміли, що це може стати останньою мандрівкою для цих дітей”, – каже Ірина Кондратова.

Коли вимкнули світло, всі бігли в реанімацію

За час повномасштабної війни анестезіологи відділення інтенсивної терапії пролікували майже півтори сотні дітей. Частина з них були саме з Харківської області.

Найважче, каже завідувач Олександр Кудрявих, було саме у перші місяці, коли у центрі через обстріли відключали світло.

“Коли відключалися апарати штучної вентиляції легень, і медсестри, і лікарі руками “дихали” дитину”, – пригадує Олександр.

Перші генератори у лікарні з’явилися наприкінці березня. Їх доправили у центр з Німеччини. Вже тоді, каже Ірина Кондратова, вони готувалися до більш масштабних відключень.

Перший справжній блекаут у Харкові стався на початку вересня. Тоді через удари росіян по критичній інфраструктурі палала ТЕЦ – без світла залишились і Харків, і харківська область.

На запуск генераторів потрібно хвилин 10-15, пояснює Ірина Кондратова. Для немовлят у реанімації, які не можуть дихати самостійно, цей час – критичний.

Вберегти життя мала система безперебійного живлення, встановлена у перинатальному центрі. Та саме у блекаут вона відмовила.

“Всі, хто міг, біг у дитячу реанімацію та мішками вентилювали дітей, тому що апаратура вимкнулась у той момент. Навіть мами дітей маленьких, які не могли дихати на той час самостійно, навіть мами прийшли у реанімацію і допомагали “дихати” дітей”, – розповідає про той критичний момент Кондратова.

Близько пів години медики та пацієнтки вручну вентилювали немовлят. Допоки не підключили генератори.

Систему, яка підвела у найбільш критичний момент, замінили. За гроші мецената встановили новий безперебійник.

Та все одно зараз біля кожного кувезу з немовлям, яке не може дихати самостійно, стоїть ще транспортний вентилятор. Без електроенергії він може працювати від 6-ти до 8-ми годин.

“Отже, ми маємо внутрішній запас. До 10-ти годин можемо працювати без нічого”, – пояснює директорка перинатального центру.

Зараз у планах Ірини Кондратової – закупити рації для персоналу. Через вимкнення світла під час обстрілів швидко зникає зв’язок. Тож рації допоможуть у разі екстрених викликів медперсоналу.

А наступною мрією керівниці центру є дихальні апарати з акумулятором, який може працювати без мережі протягом 12-ти годин.

“Тоді ми реально зможемо спати спокійно”, – говорить пані Ірина.


Якщо ви помітили орфографічну помилку в тексті, виділіть її мишею та натисніть Ctrl+Enter

Хочете першими дізнаватися про головні події в Україні - підписуйтесь на наш Telegram-канал

ТОП-новини
Останні новини
усі новини