У день, коли Михайло Горбачов пішов у відставку з посади президента СРСР, я опублікував у спеціальному номері «Независимой газеты» статтю під назвою «Останній імператор». На відміну від моїх російських колег, які зітхали через невдачі реформ Горбачова, я вважав, що найголовніше в його політичній біографії – це те, що перший і останній президент Радянського Союзу одночасно і останній глава імперії. І з його відставкою завершується її історія.
Я й зараз так вважаю. Путін, можливо, дуже хоче бути «імператором», але тільки він ним не є. А Горбачов керував державою, до якої російські імперіалісти дуже хочуть повернутися. Але тільки це повернення так само неможливе, як неможливим було для Горбачова цю державу утримати.
Українці передбачувано ставляться до Горбачова зовсім інакше, ніж росіяни. Причому будь-які росіяни. Консерватори у Росії ненавидять Горбачова за те, що він «розвалив Радянський Союз», ліберали «дякують за свободу». Але українці впевнені, що вони самі вийшли із СРСР, коли проголосували за незалежність. А ось Горбачов якраз намагався їх у цій державі утримати. Дякувати за свободу в Україні теж не прийнято. Тим більше, що Чорнобиль, який став демонстрацією нездатності влади до комунікації з населенням, стався саме за Горбачова.
Перебудови та гласності як таких у Радянській Україні теж не було: Володимир Щербицький, який гальмував будь-які зміни, продовжував керувати республікою майже весь період правління Горбачова. А коли його нарешті відправили на пенсію, відкат від реформ почався вже в усьому Радянському Союзі. Тож свободу українцям довелося відстоювати самим.
Після відставки Горбачов досить швидко перетворився на політичного пенсіонера, на образ із підручника історії. Насамперед – з підручника історії країн Заходу, де його любили насамперед за мирний демонтаж комуністичної системи. Страх перед війною з СРСР – ядерною війною, ясна річ, – був головним жахом цивілізованого світу усі повоєнні роки. І те, що Радянський Союз пішов зі сцени, а ядерної війни так і не сталося, на Заході вважають заслугою Горбачова. І, звичайно, на цьому тлі – ми вижили і не стали жертвами ядерної катастрофи – тьмяніє нездатність Горбачова до реформування країни, його очевидне нерозуміння незворотності змін та відсутність плану цих змін, його фактична відмова від серйозних реформ у останній період правління, який і спровокував спробу перевороту у серпні 1991 року.
Тим часом для мене, як для сучасника Горбачова та колишнього громадянина спільної держави, це залишається найголовнішим. Замість розлучення союзних республік стався розвал – причому Горбачов противився і розлученню, і розвалу і ні на що не міг вплинути. Економіка була доведена до колапсу, що створило можливість для появи олігархічної та кланової системи. І от останній президент СРСР помирає на тлі війни між колишньою «першою» та колишньою «другою» республіками своєї імперії – дуже символічно!
Так, поза всяким сумнівом, Горбачов розпочав масштабні зміни у Радянському Союзі. Але його відчайдушна нездатність усвідомити зміст і масштаби цих змін і заклали основи всіх майбутніх конфліктів, які через 31 рік після відставки «останнього імператора» починають набувати епічного масштабу.