Окупація Чорнобильської АЕС російськими військами тривала 38 днів. Весь цей час у районі електростанції діяла таємна мережа розвідки, яка складалася із співробітників місцевого турагентства. У перші місяці війни вони не говорили публічно про те, чим займалися — з міркувань безпеки, але зважилися розповісти про це газеті Washington Post.
Киянин Ярослав Ємельяненко — один із засновників агентства «Чорнобильтур», яке займається організацією туристичних поїздок до зони відчуження Чорнобильської АЕС. Тури проходили офіційно, за погодженням з українською владою, тому на в'їзді до чорнобильської зони було встановлено рекламний банер агентства — і на нього було направлено камеру, яка працює від акумулятора.
24 лютого, ще до того, як Україна підтвердила перетин кордону російськими військами, Ємельяненко та координатор агентства Катерина Асламова підключилися до камери та почали спостерігати за рухом техніки. «Було страшно, ми були спантеличені. Це було не схоже на те, про що говорила влада», — згадує Асламова в інтерв'ю Washington Post .
Росіяни, які проїжджали повз кордон, насамперед зірвали українські прапори і вимкнули всі камери, крім тієї, що встановив Омеляненко — її просто не помітили. Тоді співробітники турагентства почали рахувати та типологізувати техніку. Омеляненко знайшов контакти в українській військовій розвідці та почав передавати інформацію. Паралельно київські гіди зв'язалися з жителями навколишніх сіл, які співпрацювали з їхнім агентством, і «Чорнобильтур» перетворився на мережу інформаторів, яка діяла усі п'ять з лишком тижнів, доки росіяни перебували у Чорнобилі. Чинили опір російському вторгненню і самі працівники АЕС — за цей час було вбито дев'ятьох осіб, викрадено п'ятеро.
СБУ та ЗСУ не відповіли на прохання газети прокоментувати інформацію про допомогу від турагентства, але «Чорнобильтур» продемонструвало журналістам записи з відеокамери та повідомлення в Telegram.
Потік військової техніки сповільнився за два дні. А незабаром перестала працювати камера — Омеляненко не знає, чи батарея розрядилася, чи її виявили і зламали росіяни. У будь-якому разі на той час російські військові вже відключили інтернет та телефонний зв'язок у районі.
Але мережа агенції продовжувала діяти. Десяток співробітників «Чорнобильтура», які залишалися в навколишніх селах, змовившись із родичами та сусідами, продовжували таємно рахувати російську техніку, з'ясовували її місцезнаходження та вказували напрямки руху (їх імена газета навіть зараз не розголошує з міркувань безпеки). Ризикуючи життям, інформатори вибиралися в поля та ліси, сподіваючись зловити зв'язок, щоб передати зібрані дані київським соратникам. В одному з їхніх телеграм-повідомлень, яке цитує газета, частково наводиться список: «вісім легких позашляховиків», «чотири бензовози».
Омеляненко приймав інформацію у Києві та переправляв її розвідці. А у відповідь повідомляв чорнобильцям про реальний стан справ на війні, щоб ті не стали жертвами російської пропаганди і намагався домовитися про відкриття для них гуманітарного коридору. Крім того, співзасновник турагентства вступив у тероборону і почав, за його словами, власну «спеціальну інформаційну операцію»: розповідав ЗМІ, що солдати, які залишаються в Чорнобильській зоні, зазнають великого впливу радіації.
«Чесно кажучи, це було величезне перебільшення, — каже Ємельяненко. — Мета була в тому, щоби змусити росіян нервувати і вони думали, що скоро помруть».
Російські війська залишили Чорнобильську АЕС 1 квітня. Напевно не відомо, як дані, які передавали співробітники турагентства, вплинули на загальний перебіг кампанії. Але Washington Post зазначає, що саме така самоорганізація цивільних стала невід'ємною частиною української військової стратегії та наводить слова Омельяненка: «Чорнобиль — це не лише місце великої трагедії. Це ще й місце нашої перемоги».