Новий рік розпочався фактично так само, як і минув попередній. Ракетні обстріли і відчуття того, що планувати будь-що неможливо. Є лише один план – працювати на перемогу.
Літочислення для всіх нас змінилося. Рік, який почався 24 лютого, триває і досі. Виклики ті самі – боротьба з окупантом і збереження нашої єдності.
В новому календарному році нам варто триматися принципових моментів, які ми викристалізували для себе у попередньому.
Найголовніший – Україна, попри все, вистояла!
Небагато світових гравців прогнозували наше виживання. Хтось навіть радів би нашій поразці. Але все сталося не так, як всім гадалося. Українці не просто вистояли проти російської армії, ми змогли стабілізувати фронт та перейшли в наступ!
Це було б неможливо без принципової підтримки нас з боку міжнародної коаліції союзників на чолі зі США, які надавали та надають нам таку необхідну та ефективну зброю.
Але насамперед це було б неможливо без українського народу, який склав головний іспит у своєму житті – іспит на право називатися вільними та гідними людьми.
І на вістрі цього випробування – Сили оборони, ті, хто зберіг нашу державу.
Багато хто з українців взяв до рук зброю. Багато хто зробив це вперше в житті.
І майже всі ми встали пліч-о-пліч з нашим військом та почали йому допомагати.
Феномен українського волонтерства не дуже розуміють в інших країнах. Там вважають, що війна – то справа уряду та професійної армії, а не цивільних.
Нам доводиться пояснювати іноземним партнерам, що українські волонтери включилися в боротьбу, адже масштаб війни такий, що жоден уряд не впорався б із ним самотужки. А ще тому, що майже кожен українець має фізичну потребу бути причетним до боротьби.
Ця небайдужість, жертовність та готовність брати на себе відповідальність – це те, що суттєво відрізняє нас від окупантів. Ми готові підставити плече державі, бо ми і є держава!
Я бачив, як це відбувається і в нашому фонді. Ми розгорнули мілітарний штаб у Києві в перший же день вторгнення. Фонд з трьох людей буквально за кілька днів став командою з десятків волонтерів і за місяць розрісся до великої системи з понад сотнею людей в Україні та за кордоном і мільйонами донорів, які донатять щодня, щотижня, на збори, на окремі проєкти.
У перші дні повномасштабного вторгнення до нашого штабу стояли дві черги. Одна – з військових, які приїжджали за дронами, оптикою, амуніцією і роз’їжджалися по різних фронтах на Донбас, на північ, південь чи на лінію фронту, яка була за 20 кілометрів від дверей нашого офісу.
А друга черга – з людей, які приходили з пакунками ліків, з карематами, ліхтариками, коробками продуктів, з шоломами, які їхні родичі притягли з-за кордону, або просто з запитанням: “Я хочу допомагати. Що робити?”
В обох чергах – люди усіх можливих професій і сфер життя: айтівці, вчителі, підприємці, водії.
Бо хтось взяв зброю, а хтось прийшов подавати їм набої. Так зробило все українське суспільство у кожному селі та місті, на заході й на сході, в центрі, на півночі та півдні – ми всі об’єдналися в прагненні допомогти.
У 2022-му фонд зумів акумулювати 3,8 мільярда гривень. Нам надіслали свої донати мільйони українців і друзів з-за кордону. Завдяки зусиллям цих людей ми змогли зробити дійсно великі проєкти: придбали для потреб українського війська тисячі одиниць дронів, оптики, засобів зв’язку, транспорту, тактичної медицини. Забезпечили Повітряні сили трьома Байрактарами, ГУР – супутником, законтрактували десятки дронів-камікадзе та бронетранспортерів.
Разом з іншими фондами та волонтерськими ініціативами ми сприяли створенню феномену волонтерського руху, який чують як державні органи в Україні, так і визнають на найвищому рівні у США та Євросоюзі.
Якщо навесні ми тішилися можливості бути почутими закордонними медіа, то в кінці року українські волонтери вже мали аудиторію у вигляді депутатів Європарламенту, чиновників Єврокомісії, Конгресу США. Там визнають і поважають силу українського громадянського суспільства, невіддільною частиною якого є волонтери!
Наш ворог витратив мільярди доларів та роки роботи на те, щоб переконати весь світ, що Україна – це штучне утворення та неспроможна держава.
Але це не спрацювало. Громадяни неспроможних держав не гуртуються навколо ідеї перемоги, не звільняють свої території від сил окупантів, не відновлюють в стислі строки пошкоджену інфраструктуру та не об’єднують навколо себе провідні держави світу.
Врешті-решт, в неспроможних державах громадяни не організовуються у волонтерські групи та не підставляють своє плече уряду там, де це необхідно.
Тож Україна – це держава спроможна та незламна.
Щоправда, у цієї незламності є своя ціна, і вона вимірюється життями наших рідних, друзів, дітей, батьків, колег.
Щоранку, просинаючись, згадуйте, завдяки кому ви маєте цей ранок. Думайте, що ще ви можете зробити сьогодні для наших захисників і нашої перемоги, і робіть це.
Пам’ятайте, що ми українці, і ми непереможні, коли об’єднані!
Джерело – https://www.pravda.com.ua/articles/2023/01/9/7383819/