Ні.
Не можу промовчати.
Ви мені вибачте, кияни.
Звичайно ж, це не всі кияни.
Знаю, тапки зараз полетять до мене.
Нехай.
Але я так, саме так бачу центральні місця Києва в черговий раз.
Дай бог Вам усім здоров’я.
Але це сюрреалізм.
Вкотре я побачив.
Держава у державі.
Безумовно треба жити!
Треба працювати.
Треба знайти себе, щоб не збожеволіти.
Але Ваші дії що я бачу власними очима і Ваші фоточки (спортзали, особливо ресторани/кафе/клуби, машини на парковках дорогих магазинів тощо) це жерсть.
Київ сьогодні, під час війни це –
ярмарок марнославства.
Або бенкет під час чуми, як хочете.
Сюрреалізм.
Можна попросити Вам бути скромнішим?
Скромніше.
Заберіть показуху та понти.
Чоловікам насамперед – не можеш воювати з якихось об’єктивних (законних) причин -ок, йди щодня в госпіталь на пару годин, допомагай носити та прибирати.
Йди в’яжі маскувальні мережі.
Йди фасуй гуманітарну допомогу.
Йди до супермаркету, обчислюй бідних старих і купуй їм умовно хліб, молоко, ковбасу.
Йди допомагай!
Сиди, натискай на клавіші і донать кожен день, і записуй коли, куди, на що і скільки.
Дівчаткам просто скромніше – не треба зараз моря-океани-дупи-ресторани-сіські.
Полюбіть Україну у собі, а не себе в Україні.