Думки

Які ризики приховує відчуження у власність держави підприємств для військових потреб

17 Листопада 2022 11:15
Андрій ВОЛКОВ

Андрій Волков, засновник та керуючий партнер групи компаній «Інвестохіллс»

На початку листопада на виконання рішення Ставки Верховного Головнокомандувача та у зв’язку з військовою необхідністю було прийнято рішення про відчуження у власність держави активів стратегічно важливих підприємств України, серед яких: «Мотор Січ», Запоріжтрансформатор, АвтоКрАЗ, Укрнафта та Укртатнафта. Вилучені активи набули статусу військового майна, а їх управління передали Міністерству оборони України.

Безсумнівно, під час війни держава має повне право тимчасово відчужувати підприємства для військових потреб. І такі рішення можна зрозуміти не лише з погляду законодавства, а й з погляду моралі. Проте, виникають питання щодо мотивів ухвалення рішень по кожному конкретному підприємству, яке передали державі, а також їх післявоєнного майбутнього.  

Наприклад, із усіх тимчасово відчужених підприємств лише два, а саме «Мотор Січ» та Запоріжтрансформатор, пов’язані з людьми, які безпосередньо співпрацювали з росією чи мали російське громадянство. Мова йде про власника і почесного президента «Мотор Січі» В’ячеслава Богуслаєва, якого підозрюють у колабораційній діяльності та пособництві державі-агресору, та головного акціонера Запоріжтрансформатора, російсько-українського олігарха Костянтина Григоришина, який до 2016 року був громадянином рф.

І в першому, і в другому випадку існувала велика загроза, що українські вироби, нехай навіть через треті країни, постачатимуться до росії. Більше того, у випадку з «Мотор Січчю» факт встановлення на російських гелікоптерах двигунів, виготовлених на цьому українському підприємстві, взагалі був зафіксований. Тому й рішення про відчуження даних стратегічних підприємств на користь держави ні в кого не викликає сумнівів. Їх давно треба було передати в управління Міноборони.

Трохи інша ситуація з нафтогазовими підприємствами України – Укрнафтою та Укртатнафтою. Особисто для мене оборонна цінність цих підприємств вже не така очевидна, як попередніх. Скоріше, рішення про їх тимчасове відчуження було прийняте в рамках боротьби з олігархами, яку українська влада останнім часом активно демонструє.

Так, нагадаю, в Укрнафті, яка володіє найбільшим НПЗ в Кременчуці, 50%+1 акція належить НАК «Нафтогаз України», а близько 42% акцій – групі компаній, пов’язаних з дніпропетровським олігархом Ігорем Коломойським. В Укртатнафті Коломойський спільно зі своїм бізнес-партнером Геннадієм Боголюбовим володіють близько 60%. Решта – у НАК «Нафтогаз України». До речі, в НАБУ і САП вважають, що колишній менеджмент Укрнафти причетний до виведення з компанії 13,3 млрд грн на користь групи «Приват». Тому відчуження підприємства це також ніби виправдовує. Але, скоріше, в очах громадян, а не бізнесу.  

Багато економістів впевнені, що вилучення у державну власність Укртатнафти та пакету акцій Укрнафти обґрунтувати безпековими потребами буде складніше, ніж інших трьох підприємств, і ці дії держави напевне будуть оскаржені в судах.

Крім того, акції Укрнафти знаходилися у вільному обігу, тому від націоналізації постраждали й дрібні міноритарні акціонери та інші інвестори. Їх права, по суті, були обмежені в рамках процесу боротьби з олігархами так само, як і самих багатіїв.

Ну і зовсім двояка ситуація із відчуженням АвтоКрАЗу. Усі «знають», що це підприємство належить олігарху Костянтину Жеваго, який на сьогодні знаходиться у міжнародному розшуку. При цьому з формальної точки зору опальний олігарх не є його кінцевим беніфіціаром. Підприємство перебуває у процедурі банкрутства і практично не функціонує вже кілька років.

І тут виникають одразу два питання. Перше – у кого держава все-таки відчужило підприємство? Є думка, що у Жеваго, але це може виявитись не так. І друге – з якою метою АвтоКрАЗ був відчужений: для того, щоб відновити та налагодити випуск продукції чи, знову ж таки, в рамках боротьби з олігархами? Бо якщо ми збираємося виробляти на підприємстві військову продукцію, то треба враховувати, що воно майже зруйноване. І щоб перезапустити виробничий процес потрібні великі інвестиції, кваліфіковані фахівці та ін. Чи є у держави такі можливості? Велике питання. Особливо з огляду на те, що АвтоКрАЗ ще й залежить від ряду підприємств-постачальників та партнерів.

Так, наприклад, виробництво на підприємстві неможливо налагодити без Полтавського автоагрегатного заводу (ПААЗ), який, на відміну від АвтоКрАЗу, ніхто не відчужував. Він як перебував у власності Костянтина Жеваго, так і продовжує перебувати.

Крім того, є ще проблема величезних боргів підприємств біглого олігарха. Як АвтоКрАЗ, так і ПААЗ мають борги перед державними банками та структурами самого Жеваго, які викупили вимоги за ними на торгах у ФГВФО.

І тепер виникає основне питання. Припустимо, що держава проінвестує у АвтоКрАЗ значні кошти та зробить його успішним. Чи не доведеться їй через кілька років повертати його назад власнику? Якщо так, то він отримає справжній подарунок – діюче прибуткове підприємство без жодних інвестицій зі своєї сторони.

Проте, якщо навіть припустити, що повертати держава нічого не збирається, то у Жеваго, а радше у структур, що з ним пов’язані, залишаються боргові вимоги на десятки мільйонів доларів, які він обов’язково пред’явить підприємству після закінчення війни та відновлення його виробництва. Тобто, вже з працюючого підприємства багатій може забрати суму грошей, набагато більшу, ніж воно коштує зараз.

До речі, це саме стосується і міноритарних акціонерів АвтоКрАЗу. Якщо підприємство запрацює, вони тільки виграють. Як, зрештою, і міноритарії Запоріжтрансформатора та «Мотор Січі». А ось у випадку з компаніями, які займаються видобуванням нафти та газу, ситуація після повернення підприємств власникам може бути іншою. Адже зараз, поки ціни на енергоносії на піку, ці компанії мають заробляти величезний прибуток. А ось через п’ять років після війни вартість нафти та газу може впасти, а їх запаси вичерпатися І, відповідно, акціонери отримають зовсім не ту вартість акцій, яка є зараз.

Взагалі питання оцінки акцій може постати після війни досить гостро. Адже в Україні не має практики та процедури оцінки акцій відчужених державою підприємств. Впевнений, що буде безліч інвесторів, з якими навіть у теорії нічого не можна буде ні узгодити, ні зробити. У даній ситуації можна буде хіба що прийняти спеціальний закон, у якому прямо пропишуть, скільки повинні коштувати такі акції.   Тобто, запитань у історії з відчуженням підприємств більше, ніж відповідей. Але починати думати про те, як держава буде розходитися з власниками та акціонерами компаній потрібно вже зараз. І, як я вже сказав, з обов’язковим урахуванням двох факторів: наявності не лише власників підприємств – олігархів, а й мінорітаєрів, а також наявності боргових вимог до компаній зі сторони кредиторів.


Якщо ви помітили орфографічну помилку в тексті, виділіть її мишею та натисніть Ctrl+Enter

Хочете першими дізнаватися про головні події в Україні - підписуйтесь на наш Telegram-канал

ТОП-новини
Останні новини
усі новини