Думки

До війни я лютий не любив

1 Березня 2024 16:10
Павло КАЗАРІН

10 років тому цей місяць зламався для мене у двадцятих числах. Вслід за перемогою Майдану сталося російське вторгнення в Крим. Чудово пам’ятаю емоції того часу. Збентеження, безсилля і відчуття зламу всього, що вважав фундаментом.

На лютий припадало надто багато спогадів. Насамперед про те приниження, яким 10 років тому в останні дні місяця ми платили за власну короткозорість.

Ми сподівалися на документи – і вони нас підвели. Розраховували на союзників – але вони промовчали. Армія, яка завжди вважалася баластом для молодої країни, раптово виявилася її єдиною надією. Той місяць став вододілом – і рік у рік приносив із собою нагадування про нашу колишню наївність.

Два роки тому лютий знову став місяцем перелому. Але відчуття вже були іншими.

Пам’ятаю черги до військкоматів у перші дні війни. Пам’ятаю тих, хто був готовий дати хабар за право опинитися в армії. Пам’ятаю відчуття веселої агресії та азарту, які панували у батальйоні. У тому коктейлі емоцій було багато всього, але чого там точно не було, то це безсилля. 10 років тому кінець зими став символом нашої слабкості. Два роки тому – свідченням нашої сили.

Оптика «маленької людини» привчає сприймати себе пішаком в руках гравців. Ми довгі роки були готові задовольнятися цією логікою, відводячи своїй країні другорядну роль. Десь далеко був світ «дорослих», які ухвалювали рішення, від яких залежала і наша доля. 2014-й похитнув такий погляд на світ, а 2022-й відправив у небуття.

І тепер роль дорослого доводиться приміряти нам самим. Усі інші уважно стежать за ходом нашої війни. Одні – тому що бояться опинитися в ролі наступної жертви. Інші – бо приміряють на себе кітель агресора. Наша війна визначить правила гри, окреслить межі допустимого, а заразом – оновить підручники у кожній військовій академії по всьому світу.

Від її результату залежатиме нова етична рамка. Що ефективніше: ринкова демократія чи ринкова диктатура? Що далекоглядніше: допомагати жертві чи заробляти на її трагедії? Яка стратегія вигідніша: бути циніком чи ідеалістом? Доки ми виграємо час для наших західних сусідів, вони можуть присвячувати його розвʼязанню цих ребусів.

Попри наші бажання ми стали грати у вищій лізі. Російські танкові колони не дійшли до Ла-Маншу, бо згоріли під Авдіївкою. Російський флот створювався десятиліттями, а був потоплений дронами, придуманими упродовж року. Ми переоцінювали супротивника, недооцінювали себе – і тепер опинилися у ролі епічних персонажів з усіх блокбастерів одночасно.

Адже наша війна і справді більша за нас самих. Все, що відбувається, – це зіткнення не так двох держав, як двох систем. Минулого й майбутнього. Архаїки та сучасності. Ці два табори існували паралельно, і кожен обростав державами, які обирали собі правила гри.

Рано чи пізно системи були приречені зіткнутися, щоб перевірити себе та суперника на міцність. І нашій країні випало стати мірилом стійкості.

Оптика «маленької людини» перестала працювати, але залишилися «маленькі люди». Вони продовжують вписувати будь-яку новину в одну з двох протилежних парадигм. Одна зводиться до того, що все обов’язково буде погано. Інша – до того, що «все неодмінно буде добре».

Ми проходили таке ще в першу фазу війни. Одні розповідали нам про глобальний договірняк та обіцяли швидке поглинання України Росією. Інші твердили про план «анаконду» та обіцяли неминуче задушення Москви та перетворення України на «вітрину цивілізації».

У цих двох таборів – що тоді, що зараз – було значно більше спільного, ніж вони думали. Ті та інші спочатку відмовляли Україні у суб’єктності. У їхніх прогнозах майбутнє визначав хтось інший, чия влада перекреслювала будь-які свідомі зусилля самих українців.

А особливість останніх двох років у тому, що весь цей час Україна доводить свою власну суб’єктність. «Клуб дорослих» існує, і нам виписано членський квиток. Тривога стала нашим супутником саме тому, що наше майбутнє не визначене. Його просто зараз прописують сотні тисяч людей на фронті. Вони ведуть бій, доки ви читаєте цей текст.

І якщо наша війна визначає для інших правила гри в цьому столітті, то для нас самих вона є ще й тестом на відповідальність. Кожен проходить його самостійно, і цьогорічна мобілізація буде ще однією перевіркою на дорослішання. Зрештою, долю країни визначає кожен. Хтось своїми діями. Хтось своєю бездіяльністю. Але якщо ви вирішили зняти з себе відповідальність, це не означає, що вона на вас не ляже.

Наша війна триває довше, ніж ми розраховували, – і це проблема наших очікувань. Наша війна триває довше, ніж вони розраховували, – і це наша заслуга. Ми точно знаємо, що будь-який її результат змінить світ, до якого ми звикли. Але цей результат залежатиме і від того, як війна змінить нас самих.

У мене більше немає емоцій щодо лютого. Ми квити.


Відео дня

Якщо ви помітили орфографічну помилку в тексті, виділіть її мишею та натисніть Ctrl+Enter

ТОП-новини
Останні новини
усі новини
Gambling