Журналісти Bihus.іnfo оприлюднили розслідування, яке беззаперечно доводить, що людьми, які стежили за працівниками цієї медіакомпанії були співробітники Служби Безпеки України. У принципі, можна сказати, що це якраз той випадок, коли розслідування доводить факти у вірогідності яких мало хто мав сумнів і без розслідувань.
Мені якраз є цікавою не сама сутність розслідування, яке демонструє співробітники якої державної структури здійснювали стеження за журналістами, а у зв’язку із чим це стеження відбувалось, яким був його сенс, хто віддав наказ про проведення такого стеження, чи були це представники самої Служби безпеки України, чи мова йде про інші державні інституції, або навіть людей, які не є чиновниками, але здатні здійснювати вплив. Усе це за великим рахунком і дасть нам можливість уявити якість української держави в останній період її розвитку. Якість, яку, як бачимо, не сильно змінило й вторгнення Російської Федерації.
За великим рахунком, є також досить показовим, що зараз влада активно позбувається тих українських силовиків, які, очевидно, брали участь в операції зі стеження за журналістами.
І це те, чим Україна відрізняється від Росії чи Білорусі, досить непоганий черговий урок для українських силовиків. У Росії, звичайно ж, влада зробила все можливе, щоб покарати саме журналістів, які поставили під сумнів право федеральної служби безпеки Російської Федерації стежити за ними та оприлюднювати записи спостережень. Ці журналісти давно вже б знаходилися або в ув’язненні, або були б вбиті цими самими представниками ФСБ РФ за прямим наказом з Кремля, бо у Москві звикли захищати своїх силовиків, усвідомлювати, що вони є головним інструментом у боротьбі російської влади з російським народом.
Й лукашенківський режим, як ми побачили у 2020 році, побудований саме на цій взаємній відданості очільника держави й білоруських спецслужб, які готові за цю відданість стріляти у власний народ, знешкоджувати всіх, хто становить загрозу для влади Олександра Лукашенка.
А у нас завжди абсолютно інша ситуація. У нас завжди стрілочниками виявляються саме українські силовики й під час народних повстань, й коли мова йде про стеження за журналістами завжди усувають тих, хто безпосередньо виконував наказ і завжди незайманими залишаються ті, хто віддавав ці накази. А можна дізнатися хто все ж таки замовив вбивство Георгія Гонгадзе? – ні, ніяк?
Я таких прикладів можу навести з української історії за останні десятиріччя чимало – це кланові історії. Однак, дуже хотілося б, щоб українські силовики усвідомили, що вони в цій державі, яку ми побудували, завжди будуть крайніми.
Не виконували б злочинних наказів, а навпаки намагалися зробити все можливе, щоб спаплюжити кар’єру і майбутнє тим, хто ці накази віддає ще до того моменту, як їх усунуть з посад чи оголосять стрілочниками. Це буде їх дуже непоганий внесок в українську державну розбудову та у розвиток власної кар’єри. Треба вже робити висновки з цих багаторічних уроків історії, іншого не буде.
Це те ж саме, що запитували у мене самого: чому, коли в моєму помешканні у Львові знайшли підслуховий пристрій я звернувся до Служби Безпеки України, адже і мені, як дорослій людині з великим досвідом журналістської діяльності та життя в Україні, мало б бути все зрозуміло. Звичайно, мені, як тоді було все зрозуміло, так все було зрозуміло й у 2014 році. Але мене цікавило абсолютно інше, я хотів, щоб українські спеціальні служби були здатні вияснити, чи не встановлений в мене підслуховий пристрій, чи якийсь інший пристрій представниками російських спецслужб. Я вважаю, що це набагато більш цікаво має бути, навіть не для мене, а для цієї держави громадянином якої я є, для цієї держави рішення про ліквідацію якої вже давно ухвалено у кремлівських кабінетах. І, звичайно ж, російські спецслужби будуть робити все можливе і неможливе, щоб це рішення було втілене в життя.
Тому, якщо ми взагалі бажаємо жити в Україні в майбутньому, то маємо принаймні намагатися настільки, наскільки я можу вам дезактивувати зусилля цих досить сильних, підступних і жорстоких спеціальних служб, які за своїм бюджетуванням і за своїми особливими взаєминами із владним апаратом як таким, не можуть навіть бути порівняні зі спеціальними службами України. Дуже добре, що нам у боротьбі з цими спецслужбами допомагають спецслужби західних країн, які за своїм бюджетом потенціалом можуть, і то не завжди, бути реальними опонентами федеральної служби безпеки й служби зовнішньої розвідки Російської Федерації. Цих монстрів, які спокійно діють не тільки на українській території, де тисячі агентів були інфільтровані протягом цих десятиріч і в радянські часи, але й на території цивілізованого світу, де вони спокійно вбивають своїх ворогів тоді, коли їм це заманеться. Велике щастя, що вони також деградують і ми принаймні про деякі з цих вбивств чи спроб починаємо дізнаватися, хоча, очевидно, не знаємо про десятки успішних операцій російських спецслужб за кордон. Це також створює абсолютно особливу ситуацію в їхніх можливостях. Це мене цікавило і досі цікавить.
Мені прикро, що замість того, щоб дізнаватися про результати розслідування появи тих чи інших нелегальних підслухових запитів у власній квартирі, я маю дізнаватися про хорошу роботу моїх колег з Bihus.іnfo, які розповідають, що за ними, на щастя, стежила не російська розвідка, а своя рідна спецслужба – це не страшно, для цієї держави, яка побудована, я б сказав, отримала нові крила у 2019 році – це швидше правило, ніж виключення.
До речі, тому мене завжди дивувало, як хтось запитував: а про що українські журналісти розмовляють з послами Групи семи, коли вони з ними зустрічаються. А про що розмовляти, коли абсолютно очевидно що можуть розповідати журналісти дипломатам і що ці дипломати взагалі можуть почути від журналістів. Таке враження ніби журналісти німі й дипломати сліпі – все прекрасно зрозуміло і те, що нам доведеться переформатовувати та змінювати нашу державу після війни, а також позбувати її ракової пухлини популізму і радянськості, яка знову в певний момент восторжествувала з волі наших з вами співвітчизників.
Однак це буде через роки випробувань через, які ще доведеться пройти Україні у протистоянні з державою, яка завжди захищає своїх силовиків від журналістів і народу, такої держави в Україні нам побудувати, на щастя, не вдалося і хочу вас переконати не вдасться.