Останнім часом сентенції з приводу того, що Євромайдану не потрібні політики, просто набили оскомину. Хіба що ледачий не робить серйозний вигляд, підвівши очі вгору, та філософськи не зазначає, що Євромайдан має бути представлений лише інтелігенцією, громадськими діячами, моральними авторитетами нації…
Безсумнівно, ці верстви населення обов`язково мають бути на Майдані, аби, так сказати, задавати тон усьому, що там відбувається, тримати високу планку. Але всеодно залишається багато „але”.
Навряд чи у когось виникає питання з приводу того, що кожне починання, кожний захід, тим більше – кожна революція – обовязково повинні мати кінцеву мету, головну, велику, але таку, якої можна досягти разом. В іншому випадку усі намагання, ресурси, ідеї та багато іншого просто не мають сенсу.
„Я дерусь… просто потому, что я дерусь” – найбільш безглузда мотивація, навколо якої неможливо згуртувати націю.
Слід згадати, що спонукало сотні тисяч українців вийти на Майдан в столиці, на величезну кількість Майданів по всій Україні: спочатку люди вийшли за європейську інтеграцію та проти режиму Януковича, який зробив цю мрію недосяжною. Трохи згодом вибудувалася зрозуміла абсолютно кожній мислячій людині конструкція, схема, чого саме не вистачає Україні, аби кожному громадянину було комфортно жити в країні, аби кожен пишався тим, що він – українець…
А далі треба лише вибудувати стратегію, план того, як досягти поставленних цілей. І ось тут розпочинається найбільш складний процес. Переважна більшість людей, що вийшли на Євромайдан, мислячі і розумні, мають свою точку зору з кожного питання, власне бачення всіх моментів – в цьому сумнівів немає, але займатися фарисейством – не найкращий вибір, тим більше, ніякого конструктиву, раціональної складової це не несе.
Пафосні заяви, що всі політики однакові, переймаються лише своїм піаром і чхати хотіли на долю країни – напрямок в нікуди, глухий кут, ніщо… Якщо стояти на такій позиції, то незрозуміло, що далі робити? Продовжувати безцільно стояти на Майданах та пишатися тим, що я такий принциповий, непохитний, ніякі політики мені не потрібні, всі вони одним ликом шиті? І що? До якого позитивного розвитку подій це призведе? Звичайно, ні до якого.
Критичні ситуації дуже чітко висвітлюють сутність кожної людини і Євромайдан вчергове підтвердив це. За ці півтора місяці, стоячи пліч-о-пліч, разом захищаючи барикади, мітингуючі на власні очі бачили більшість політиків в дії, як ті ж самі народні депутати ставали між протестувальниками і „Беркутом”, аби не допустити застосування сили правоохоронцями, як опозиціонери бігали по генпрокуратурах, судах та райвідділках, аби з`ясувати долю побитих на Майдані, багато іншого.
Неможна узагальнувати і говорити, що влада, як така, погана, політики, як такі, наскрізь прогнивші – це нинішня влада дійсно погана, провладні політики, а не поняття взагалі. Зрозуміло, що ситуацію вкрай необхідно змінювати, що деякі люди не гідні керувати країною, але всеодно не слід забувати, що „демократія” та „анархія” все ж таки різні поняття.
В Україні має бути влада, але керувати країною повинні люди, яким дійсно болить Україна, ті, кого хвилює не лише свій добробут, а рівень життя усіх громадян, ті, хто зацікавлений в пошуку справедливості, а не намагається „прикрити тили своїм”.
У кожного є свої недоліки, питання в тому, наскільки вони звужують, попирають права оточуючих, з якими можна примиритися або потроху їх позбавлятися, а які просто неприпустимі ані з боку моралі, ані з боку здорового глузду. Нинішню опозицію можна критикувати, адже будь-кого є за що, більше того – це необхідно робити, аби допомогти тій же самій опозиції стати краще, тим більше, що опозиціонери адекватно сприймають конструктивну критику. Але в першу чергу – треба триматися разом, згуртуватися проти спільного ворога, а він у переважної більшості українців дійсно спільний – режим і цим все сказано.
Тільки разом, тільки спільними зусиллями, тільки монолітною командою громадськості та політиків можна отримати омріяну перемогу! Це в наших силах і ми просто зобов`язані зробити це для наших дітей!
Разом – сила!
P.S. Не варто самих себе вводити в оману – за вас це чудово зробить діюча влада! Не має бути сьогодні „противсіхів”, у кожного має бути своя чітка конкретна позиція. А вибор небагатий: або ви за діючу владу, або ви за самих себе…