Ця студентська акція біля монумента Кобзарю в Харкові була така мирна, що навіть ім’я Януковича, масно виведене зеленою фарбою на довжелезному білому полотні одразу ж зафарбували.
Власне, на тому полотняному сувої потрібно було означити омріяну Україну. У душах і снах молодих романтиків вона була: “Щаслива, закохана, весела, мирна, яскрава, самостійна, вільна, прогресивна…” І лише один надпис був як ложка дьогтю в бочці меду: “Без Януковича”. Отож його замазали: мовляв, акція неполітична, то ж не будемо…
Дуже мирним був і мовчазний флеш-моб на знак протесту проти кривавого розгону Майдану 30 листопада.
Студенти мовчки, притисши до губ долоні, тримали плакати з вимогою відпустити безневинних і покарати винних.
Однак на величезних аркушах ватману навіть натяку не було, хто винний, а хто ні. Звісно, всі засуджували “Беркут”, але мовчки. Щоправда, студенти попереджали, оце вони зараз мовчать, а більше не будуть. Але що означає оте більше?
Мовчали під час флеш-мобу два десятки харківських студентів на майдані, у саду Т. Г. Шевченка. А ще більше мовчало їх в гуртожитках. Тисяч двісті.
Мовчки стояв неподалік від монумента Кобзарю автозак.
Це вперше за історію Харкова його підігнали до монумента поета, який понад усе любив свободу. Транспорт для мовчазних? Це вперше він мовчки чекав, поки проходила наймирніша студентська акція. Хтось бачив у цьому символ наших днів, хтось демонстрацію страху… Але не мрію. Бо хіба можуть про це мріяти молоді люди і ті, що прийшли на знак солідарності до Кобзаря, і хто посьорбував у цей час пиво в генделиках. Бо автозак не може бути мрією?
