Ми відзначаємо 28-у річницю Незалежності України. Але щороку у ці дні я ставлю собі одне й те ж саме питання: чи зросли ми до того рівня, коли вкупі розумом і серцем осягаємо справжнє глибинне значення цієї події. І жодного разу на своє питання я не здобула тотожної відповіді.
Протягом цих десятиріч Незалежність українським народом сприймалася від історичної формальності, яка сталася через випадковий збіг обставин, до народженої і вистражданої в буремних подіях доленосної звитяги.
Зрештою, нам знадобилося занадто багато часу, щоб лише почати зрозуміти, чого вартує Незалежність. І індикатор цього геть не зовнішні атрибути патріотизму, не публічні зізнання у любові та відданості, не вихваляння різноманіттям вишиванок, а те, що завжди лишається незримим і постає з самих глибин душі.
Кожен, хто свого часу вийшов на Майдан, хто взяв до рук зброю і пішов боронити Незалежність на фронті або став волонтером – не намагався створювати з власного патріотизму яскраву вітрину, а просто усвідомлював – якщо не він і не сьогодні, то завтра – вже пізно – не буде нічого: ані Незалежності, ані країни.
І, на щастя, виявилося, що таких українців – мільйони. Саме завдяки ним сьогодні нам є що відзначати і – найголовніше – кого шанувати! Наш мудрий народ сам, можливо, й мимохідь, бо замислюватися над глибиною цих істин не було часу, через незламність і тяжкі випробування вивів формулу:
Бути патріотом – це значить, де б ти не був і чим би не займався, сумлінно робити свою справу, бути чесним перед людьми, аби не скривдити і не зашкодити необачним словом чи вчинком, ба більше – стати прикладом для тих, хто поруч із тобою.
Мені видається, що це і має бути внесок кожного з нас у подальше зростання цінності і вартості нашої Незалежності.
Із Днем державного прапора!
Із Днем Незалежності!
Слава Україні!