В Національному музеї історії України у Другій світовій війні, що знаходиться у Києві, прямо в центральному залі є експозиція, присвячена АТО. І її центральним елементом є стіна, від полу до стелі завішана українськими прапорами. Вони пошматовані, порвані, забруднені… Але то дірки від куль та осколків, і не бруд, а плями крові. За кожним прапором – ціла історія. Той був у ДАПі, той виходів з Іловайська, той горів під Дебальцевим, той майорів у Луганському аеропорті, а той – на Савур-Могилі… Людські долі та життя, героїзм та самопожертву, дружбу та зраду, любов та ненависть – все бачили ці жовто-блакитні полотнища.
Мабуть, кожен народ, рано чи пізно, зі зброєю у руках повинен вибороти свою свободу. Так народжуються нації та сильні держави. І, мабуть, тільки тоді прапор стає національним та шанованим, коли під ним йшли у бій та віддавали свої житті за майбутнє. Саме так сталося у нас, в Україні.
Державна символіка України формувалася не одне сторіччя. В її основі лежать давні традиції, культура та історія нашої Держави. І синьо-жовті кольори були настільки усвідомлені, як національні, що першим парламентом України – Центральною Радою ще у 1917 році, без жодного сумніву, було закріплено жовто-синій прапор, як державний символ. Потім ми його втратили на довгі десятиліття.
Жовто-блакитний прапор повернувся до нас тільки у 1990 році. І лише у 1996 році, у Конституції, був визнаний Державним символом, як стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього i жовтого кольорів (ст. 20 Конституції України).
До 2014 року він залишався просто одним із символів, і про нього згадували тільки на державні свята. Але після того, як це знамено спочатку пішло на Майдан та війну, а потім почало повертатися у розповідях, на фотографіях та разом з трунами загиблих – воно стало по-справжньому національним.
Вже 5 років я бачу наш Державний Прапор всюди: на балконах та у вікнах, на зап’ястках та наплічниках, на шевронах та у автівках. А ще у Києві, Харкові, Львові та Одесі, навіть дотепер у Донецьку (!!!), у найменших селах та найбільших містах. Ми зустрічаємо наш Прапор не тільки в Україні, а й за кордоном. Ми з гордістю кажемо світові: ми УКРАЇНЦІ! Ми пишаємося цим і ненавидимо, коли нас плутають із сусідами.
Не знаю іншої нації, яка б так пишалися своїм прапором, як ми. Може тільки американці… Але ні, ми все ж таки більше!
Зі святом, українці! З Днем Державного Прапора!