Щороку в березні відбувається багато розмов, щирих спогадів та традиційних політичних маніпуляцій навколо трагічних подій, пов’язаних з роковинами окупації Криму та початком війни, що була розв’язана РФ проти нашої країни.
Мені часто ставлять питання: чи можливо було захистити Крим, і що для цього потрібно було зробити?
Моя відповідь однозначна: – Так, Крим можна було захистити!
Але для цього було необхідно:
- не позбавляти Україну стратегічної зброї, здатної стримати будь-якого агресора, в обмін на порожні гарантії безпеки;
- не знищувати протягом багатьох років власні Збройні Сили, розпродаючи за безцінь озброєння, військову техніку та армійське майно;
- не руйнувати мобілізаційну систему країни, знищуючи бази даних, розпродаючи та розкрадаючи не тільки мобілізаційні резерви, а й навіть будинки військкоматів;
- не допустити підписання Харківських угод, за якими до 2042 років було продовжено перебування в Криму російських військ та зняті обмеження щодо їх пересування територією півострова.
Дехто з тих, хто несе відповідальність за ці злочини, і, насамперед, Янукович, його міністри оборони – Лєбєдєв, Саламатін, Єжель, Гриценко, його начальники Генштабу – Ільїн, Замана тощо в своїх коментарях часто розповідають, що Путіна спровокували, йому розв’язали руки, оскільки не допустили загибелі чесних офіцерів і солдат (хлопчиків-строковиків), які не зрадили країну, і яких в Криму залишилося на порядок менше, ніж оточивших їх озброєних і підготовлених російських військових…
Подібними порожніми заявами вони намагаються приховати власні злочини і власну зраду.
Але правду не можна приховати або знищити. Для тих злочинів не існує строків давності.
І ще одне. Стосовно спогадів деяких хлопців, що залишилися вірними присязі, перебуваючи в щільному оточенні ворога, які кажуть: “Нам казали “триматись, триматись”! А ми чекали наказу!”
27 лютого на засіданні РНБО військовому керівництву був відданий наказ забезпечити оборону військових частин, розташованих в АРК, та застосовувати зброю у разі спроб їх захоплення та штурму.
Це було єдине можливе рішення, щоб забезпечити захист країни в умовах, коли армія була деморалізована та небоєздатна, позбавлена якісної зброї, техніки, елементарних засобів захисту та матеріального забезпечення, коли Міноборони та Генеральний штаб були здатні зібрати для відсічі агресору всього кілька батальйонно-тактичних груп, а на кордоні вже стояло готове до вторгнення двухсоттисячне угрупування, яке вже 1 березня отримало дозвіл від парламенту Російської Федерації розпочати війну проти України.
Так, в ті страшні дні ми не мали сил і засобів оголосити війну ядерній державі з другою найсильнішою армією світу. У нас не було сил для наступу, бо ворог мав над нами значну перевагу.
Так, я вимагав триматися і ще раз триматися. Триматися в оточенні, триматися без зв’язку і забезпечення, триматися, незважаючи на зраду переважної більшості офіцерів і солдат. Бо нам життєво був потрібен час, щоб підготуватися до відсічі ворогу, час для відновлення боєздатності армії, час для проведення мобілізації, час для перекидання частин і з’єднань на небезпечні напрямки півночі і сходу, час для придушення сепаратистських заколотів у всіх регіонах півдня і сходу – від Харкова до Одеси.
Правда в тому, що менш як третина військових не зрадили в Криму свою країну, але їх мужність і витримка, захист ними протягом місяця своїх частин у повному оточенні ворога дозволила нам виграти час і підготувати країну для відбиття агресії.
І я завжди буду вдячний героям, які не зрадили свою країну, які дали можливість забезпечити її захист, та згодом зупинити наступ російських військ на сході.
Завдяки вам ми зберегли та захистили Україну, та довели всьому світу, що Україна вистояла і здатна протистояти навіть такому ядерному монстру, як путінська Росія.