30 років тому в цей день, коли остання колонна контингенту радянських військ в Афганістані перетнула міст через ріку Амудар`я, десятки тисяч українських матерів нарешті полегшено зітхнули і змогли обійняти та пригорнути своїх синів.
Тоді хлопці, які повернулися з неоголошеної війни, гадали, що найстрашніше вже позаду і їм більше ніколи не доведеться взяти до рук зброю…
Та вже за 25 років багато з них не змогли залишитися осторонь і вийшли на Революцію Гідності, а пізніше – стали на захист рідної України від російського агресора, згадавши бойовий досвід, здобутий в Афгані.
Саме досвідчені воїни, які пройшли випробування афганським пеклом, одними з перших організовували добробати та у надзвичайно складних умовах, практично з колес, навчали основам військової справи молодих хлопців, які не мали жодного уявлення про те, що таке справжня війна, але були сповнені силою духу і безмежною любов`ю до України. Вони побачили у них самих себе, 25 років тому…
Невтомно благаю Господа, аби якнайшвидше наблизилася та мить, коли нашим українським матерям більше не доведеться оплакувати своїх синів та доньок, які склали голови на неоголошеній війні з російським окупантом…
P.S. Протягом 10 років Афганської війни у ній взяло участь близько 160 тисяч українців. Майже 5 тисяч з них не повернулися до своїх домівок…
Світла пам'ять всім загиблим українцям, тоді і сьогодні…